Мирский Д.: Джонатан Свифт.
-1745] — знаменитий англійський письменник. Походив із провінційної дворянської сім’ї, розореної під час революції. Учився в Дублінському університеті, готуючись до духовного звання. Коли після «славної революції» 1688 Ірландія стала театром громадянської війни, С. відправився в Лондон шукати щастя. Йому вдалося влаштуватися у свого далекого родича сера Вільяма Темпль, видного дипломата й письменника. В 1694 С. зробився священиком і одержав прихід в Ірландії, що забезпечила йому постійний дохід. В 1704 вийшла у світло «A tale of a tub» (Казка про бочок), написана ще наприкінці 1690-х рр., що доставила авторові популярність. Політично С., дотримуючись свого заступника Темплю, був пов’язаний з вігами, але в церковних питаннях він із самого початку стояв на клерикальних і антипуританських позиціях «високої церкви», і це у зв’язку з особистими образами на вігів привело його до торуй, до до-рим він остаточно перейшов в 1710, незадовго до їхньої перемоги на виборах і утворення чисто торийского кабінету. Наступні чотири роки С. жив у Лондоні, приймаючи саму активну участь у діях уряду, будучи його головним закулісним радником і головною об’єднуючою силою між крайн і помірними торуй. У той же час він був їхній головної літ-ой силою. Його брошура «The co) зіграла величезну роль у повороті суспільної думки імущих класів на користь уряду. В 1713 С. був призначений «деканом» Дублінського собору. Падіння торуй і зміна династії в 1714 поклали кінець політичній кар’єрі С. Він виїхав в Ірландію до місця своєї служби, де й жив в опозиції уряду до самої смерті. Велике місце в житті С. займають його відносини до двох дівчин — до естер Джонсон (Esther Joh) і до естер Ванхомриг (Hester Va). Їхня любов до нього, його платонічна дружба з ними, його небажання женитися ні на тої, ні на іншій і рання смерть обох кладуть своєрідну трагічну й хворобливу тінь на особисте життя С. Його листа до естер Джонсон, відомі за назвою «Jour), — чудовий біографічний документ, що має першорядне значення для висвітлення особистого й громадського життя С. Разом із глибокою образою на уряд ці два романи сприяли перетворенню глибокої ненависті С. до сучасній йому дійсності в безвихідний і абсолютний розпач. 1720-е рр. були часом розквіту творчих сил С. До цього часу ставляться його чудові памфлети по ірландському питанню [ 1720-1728] і його гениальнейшее добуток «Gulliverrsquo;s travels» (Подорож Гулливера, 1726). Але після смерті Стелли його давня нервова хвороба підсилилася й зробила його життя пеклом. Під кінець вона перейшла в божевілля. Умер С., заповівши весь свій стан будинку божевільних.) Свої удари С. направляв проти самої істоти буржуазного суспільства, тоді як проти аристократії він виступав лише в тій мері, у якій вона вже переродилася з феодальної в аристократію буржуазного суспільства. При цьому зовсім не була виключена можливість відомого сполучника між ним і просвітителями, оскільки С. виступав із критикою соціальних несправедливостей існуючого суспільства, критикою, у ряді моментів об’єктивно використаної просвітителями, до-рие однак не враховували, хто саме в С. є конкретним носієм зла. Більше загального в С. з демократичним крилом просвітительства (Руссо), у до-ром ненависть до феодалізму з’єднується з ненавистю до реального великому буржуа, але С. зовсім позбавлений оптимізму просвітителів, їхньої віри в людину і їхню довіру до правди почуття. Глибокий песимізм, що переходить у ненависть і відразу до людства, проникає все написане С., проводячи різку грань між С. і всієї просвітительської літ-рій XVIII в.) землевласницького класу, що представляв ту частину, до-раю залишалася найбільш феодальної по своєму економічному буттю, буржуазне переродження до-рій було найменш завершене. Це визначало його місце в партії торуй і його ворожнечу до пануючих сил нового суспільства — нової аристократії й «грошовим людям», «банкократии». Позиція С. дуже ясно відбита в памфлеті «Поводження союзників», де С. повстає проти війни насамперед як джерела національного боргу й процвітання нового класу власників державних паперів. З падінням торуй, виявившись в опозиції й примушений жити в Ірландії, С. у своїй боротьбі з новим урядом переходив на позиції, усе менш зв’язані зі специфічними інтересами духівництва. Він виступив захисником автономії Ірландії. Захист ця спочатку велася з погляду пануючого в Ірландії англійських меншостей проти централизаторской політики уряду, але глибина ненависті до пануючих груп приводить С. на усе більше радикальні позиції. В «Листах сукнороба», початих з метою розбити фінансову операцію одного ан