Місто Калинов і його мешканці Гроза Островський А. Н

Місто Калинов і його мешканці Олександра Миколайовича Островського по праву вважають співаком купецького середовища. Його перу належить біля шістдесятьох п’єс, найвідоміші з яких — «Свої люди — сочтемся», «Гроза», «Безприданниця» і інші «Гроза», як охарактеризував її Добролюбов — «самий рішучий добуток» автора, тому що взаємні відносини самодурства й безгласності доведені в ній до трагічних наслідків…» Вона була написана в пору суспільного підйому, напередодні селянської реформи, як би вінчала цикл п’єс автора про «темне царство». Уява письменника переносить нас у невелике купецьке містечко на березі Волги, «…весь у зелені, із крутих берегів видні далекі простори, покриті селеньями й нивами. Благодатний літній день так і вабить на повітря, під відкрите небо…

», помилуватися місцевими красами, погуляти по бульварі. Жителі вже придивилися до прекрасної природи на околицях міста, і вона не радує око нікому. Основну частину часу городяни проводять будинку: господарюють, відпочивають, вечорами «…сидять на призьбах у воріт і займаються благочестивими розмовами». Вони не цікавляться ні чим, що виходить за межі міста. Про те, що на світі робиться, жителі Калинова довідаються від мандрівниць, які, «самі, по немочі своєї, далеко не ходили, а чути багато чули».

Більшою повагою в городян користуються Феклуша, її оповідання про землі, де живуть люди з песьими головами, сприймаються, як незаперечні відомості про світ. Зовсім не безкорисливо вона підтримує Кабаниху й Дикого, їхнього поняття про життя, хоча ці персонажі є проводирями «темного царства». У будинку Кабанихи все побудовано на авторитеті сили, як і в Дикого. Вона змушує близьких свято шанувати обряди й додержуватися старих звичаїв «Домострою», які переробила на свій лад.

Марфа Ігнатіївна внутрішньо усвідомлює, що її немає за що поважати, але не зізнається в цьому навіть самій собі. Своїми дріб’язковими вимогами, нагадуваннями й вселяннями Кабаниха домагається беззаперечного підпорядкування домочадців Під стать їй Дикої, сама більша радість для якого поглумитися над людиною, принизити його. Лайка для нього ще й спосіб самозахисту, коли справа торкнеться грошей, які він смерть як не любить віддавати. Але щось уже підточує їхня влада, і вони з жахом бачать, як валять «завіти патріархальної моральності». Це «закон часу, закон природи й історії бере своє, і важко дихають старі Кабанови, почуваючи, що є сила вище їх, що вони здолати не можуть», проте, вони намагаються вселити свої правила молодому поколінню, і не безрезультатно. Наприклад, Варвара — дочка Марфи Кабановой. Головне її правило: «роби, що хочеш, тільки б усе шито так крите було». Вона розумна, хитра, до заміжжя їй хочеться скрізь встигнути, усе спробувати. Варвара пристосувалася до «темного царства», вивчила його закони.

Думаю, владність і бажання обманювати робить її дуже схожої на свою матір У п’єсі проглядається подібність Варвари й Кудряша. Іван єдиний у місті Калинове, хто може відповісти Дикому. «Я грубіян уважаюся; за що ж він мене тримає? Стало бути, я йому потрібний. Ну, виходить, я його й не боюся, а пущай же він мене боїться…», — говорить Кудряш. Зрештою, Варвара й Іван залишають «темне царство», але, думаю, повністю звільниться від старих традицій і законів їм навряд чи вдасться Тепер звернемося до щирих жертв самодурства. Тихін — чоловік Катерини — безвладний і безхарактерний, у всім слухається свою матір і потихеньку співається.

Звичайно, Катерина не може любити й поважати такої людини, а душу її жадає теперішнього почуття. Вона закохується в племінника Дикого, Бориса. Але полюбила його Катя, по влучному вираженню Добролюбова, «на безлюддя». По суті своєї Борис — той же Тихін, тільки більше утворений. Він проміняв любов на бабусину спадщину Катерина відрізняється від всіх героїв п’єси глибиною своїх почуттів, чесністю, сміливістю й рішучістю. « Обманювати-Те я не вмію; сховати-те нічого не можу», — говорить вона Варварі. Поступово життя в будинку свекрухи стає для неї нестерпної. Вихід із цього тупика вона бачить у своїй смерті.

Учинок Каті сколихнув це «тихе болото», адже минулого й співчуваючі душі, наприклад, Кулигин — механік-самоучка. Він добрий і одержимо бажанням зробити щось корисне для людей, але всі його наміри натрапляють на товсту стіну нерозуміння й неуцтва Таким чином, ми бачимо, що всі жителі Калинова належать до «темного царства», що встановлює тут свої правила й порядки, і ніхто не зможе їх змінити, адже такі вдачі цього міста, і хто не зуміє пристосуватися до такого середовища, на жаль, приречений на загибель.