Я народилася в щасливий, мирний час, але я багато чула про війну, адже горе й лихо не обійшли стороною й моїх рідних і близьких. Рідний брат моєї бабусі Алеша загинув у тисяча дев’ятсот сорок другому році, але ж йому було всього вісімнадцять. У самім пеклі війни побували мій прадід і обоє дідуся Свого діда Івана я знаю лише по оповіданнях свого тата, що дбайливо зберігає його орденську книжку й фронтові реліквії Мій дід, Шмаркачів Іван Семенович, у березні тисяча дев’ятсот сорок першого року достроково здав іспити за курс середньої школи й надійшов у Казанське танкове училище, а через три місяці почалася війна. Потім неї назвуть Велика Вітчизняна. Так і не доучившись у військовому училищі, він у званні молодшого лейтенанта був спрямований на Сталінградський фронт командиром танкового взводу Місто Сталінград вистояло в жорстокій сутичці з фашистами.
Там прийняв перший бій і молодшого лейтенанта Шмаркачів Іван. У Великому бої на Курській дузі він уже командо-вал танковою ротою.
Що таке Прохоровское бій, ми знаємо по уроках історії. А по спогадах мого дідуся — це була сталева м’ясорубка. Крізь оглядові щілини нічого не було видно, і, якщо в полі зору попадав хрест, намалеванний на броні німецького танка, те відразу стрілялися У цьому бої дід підбив німецький танк і самохідку. Його представили до ордена Червоного Прапора, але одержував він цей орден уже після госпіталю, тому що відразу після Прохоровки танкову дивізію, у якій він служив, перекинули під Харків рятуйте! фронту. І на марші танкова рота дідуся наткнулася на засідку.
Першим був підбитий головний танк командира роти, тобто мого діда. З палаючого танка його витягся заряджаючий Ковальов, визначив його вмедсанбат. Опам’ятався дідусь тільки через місяць у Челябінську. Потім лікування…
І знову — у бій. Медалі, якими він був нагороджений, говорять про його бойовий шлях. Медаль «За звільнення Варшави» — за бої на території Польщі. Другий орден Червоного Прапора — за три танки й дві самохідних артилерійських установки.
Медаль «За узяття Берліна» командир танкового батальйону Шмаркачів Іван одержав після того, як розписався на стінах Рейхстагу. Потім звільнення Праги За роки війни мій дідусь палив фашистські танки, але й сам не вберігся: сім разів го-рел. Був поранений. Контужений.
І дуже жаль, що не дожив до наших днів. Пройшовши всю війну, він трагічно загинув у мирний час. Дуже жаль, що оповідання про його бойовий шлях доходять не від нього, а зі спогадів рідних і близькі «Усе для фронту, усе для перемоги! « це гасло стало головним з перших днів війни для людей, що замінили робітників, що пішли на фронт. Жінки й підлітки стали головною силою на трудовому фронті.
Мої земляки волжане зробили багато для перемоги над фашистською Німеччиною. Із заходу країни в Куйбишева було евакуйовано багато військових заводів.
Куйбишева став важливим індустріальним центром. Я читав багато оповідань про те, як хлопчиська військової пори простоювали за верстатами по дванадцятьох чотирнадцятьох годин для того щоб їхні батьки й брати скоріше повернулися сфронта.
По фронтовому трудилася молодь і на селі. Адже для фронтовиків і для робітників потрібний був хліб. Школярі допомагали дорослим ростити й забирати врожай. Вони просапували посіви, косили сіно, забирали овочі. В області стали створюватися жіночі тракторні бригади. Моя бабуся, Тимрязанская Марія Іванівна, працювала в жіночій тракторній бригаді Галини Лазарєвої.
Це була перша жіноча тракторна бригада, створена в Ставропольському районі під час війни. Бабуся закінчила школу механізаторів, працювала штурвальним на комбайні, а потім трактористкою на «Універсалі». Працювати потрібно було від темна до темна. В осеннезимнюю пору потрібно було займатися ремонтом техніки.
Приміщення були холодними. Бабуся розповідала, що навіть ноги примерзали до чобіт. Але потрібно було працювати, адже на фронті гинули люди. На жаль, бабуся рано пішла з життя, а я так мало чув її оповідань Уже десятиліття відокремлюють нас від суворих днів війни. Іде покоління, винесшее важкий вантаж війни.
Але народна пам’ять збереже й немеркнучий подвиг, і нечувані страждання, і непохитну віру людей