Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін 1826 — 1889 ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА ( 1869-1870) Оповідач: маски видавця Сухих И. Н. Російська література. ХIХ століття (глави з підручника 10 класу) У той час, коли Салтиков працював над «Історією одного міста», Л. Н. Толстой закінчив «Війну й мир». У статті «Кілька слів із приводу книги «Війна й мир» (1868), письменник, як ми пам’ятаємо, оголосив про «зневагу автора до умовних форм прозаїчного художнього твору» і відмовився дати точне жанрове визначення свого тексту, назвавши його просто книгою
«Війна й мир» є те, що хотів і міг виразити автор у тій формі, у якій воно виразилося».Салтиков міг би повторити цього слова
Може бути, навіть більш, ніж Толстой, він «не соромився формою», був вільний стосовно жанрових канонів. «Історію одного міста» можна назвати суспільним романом, сатиричною хронікою або просто книгою, унікальної, єдиної, що має, втім, як попередників (насамперед — пушкінська «Історія села Горюхина»), так і послідовників (згаданий уже Платонов з його «Містом Градовим» і «Чевенгуром»).
Мотивування оповідання цілком традиційне й, можливо, підказана Пушкіним: знайдений рукопис (літопис), видавцем якої виступає справжній автор М. Е. Салтиков (Щедрін). Але наслідувати літописного тексту тільки в перших двох главах («Звертання до читача від останнього архіваріуса-літописця», «Про корени походження глуповцев»), Щедрін потім звертається до звичного для себе зображенню й міркуванню, лише зрідка, «точечно» відтворюючи споконвічно заявлену манеру: «Не те що в інших містах, — з гіркотою говорить літописець, — де залізниці не встигають перевозити дарунки земні, на продаж призначені, жителі ж від бескормици в отощание приходять. У Глупове, у цей щасливий час, не токмо хазяїн, але й усякий найманець їв хліб теперішній, а не рідкість бували й шти із приварком» («Епоха звільнення від воєн»).
Настільки ж мало, як «летописностью», Щедрін сковує себе фабулою. Після «Короткого опису» історії адміністративних подвигів градоначальников випливають у довільному порядку, і навіть остання глава про Похмурий-Бурчееве не збігається з описом: докладного оповідання не вдостоюється правління майора Перехоплення-Хвацького, котрий «в’їхав у Глупов на білому коні, спалив гімназію й скасував науки».Організує, «тримає» книгу єдність досліджуваної проблеми (взбесившаяся влада в її відносинах з підданими) і методу (сатиричний гротеск). У конкретних прийомах сатиричного оповідання «видавець» Щедрін досить різноманітний
Він іронічно відтворює риторичні фігури й штампи бюрократичного жаргону, пародіює документи, реалізує фразеологізми й стерті метафори, звертається до фольклорної поетики прислів’їв і казок. Письменник виділяє кілька ключових понять (самовладдя — дурість — терпіння — бунт та ін.) і вишиковує навколо них вигадливий і буйний ліс фантастичних образів.Недалекоглядність, безглуздість дій головотяпів до покликання князя демонструється довгої, майже нескінченним ланцюгом запозичених з фольклору й стилізованих під фольклор нісенітниць. «Почалося з того, що Волгу толокном замісили, потім теляти на лазню тягли, потім у кошеле кашу варили, потім козла в соложеном тесті утопили, потім свиню за бобра купили, так собаку за вовка вбили, потім постоли розгубили так по дворах шукали: було постолів шість, а знайшли сім; потім рака із дзвоном зустрічали, потім щуку з яєць зігнали, потім комара за вісім верст ловити ходили, а комар у пошехонца на носі сидів, потім батьку на кобеля проміняли, потім млинцями острог конопатили, потім блоху на ланцюг прикували, потім біса в солдати віддавали, потім небо колами підпирали, нарешті, стомилися й стали чекати, що із цього вийде» («Про корени походження глуповцев»).
Ідея абсурдності, дурості бюрократичного правління реалізується в іншому образному ряді: один градоначальник виявляється з органчиком у голові, у другого голова й зовсім фарширована, третій умирає від натуги, намагаючись осягнути зміст якогось сенатського указу.Щедрін часто грає із фразеологізмами, доповнюючи, перетворюючи їх, надаючи їм буквальне значення й перетворюючи тим самим в образ. «Потім, хоча він і спробував знову захопити кермо влади, але тому що руки в нього тряслися, то зараз же їх випустив» («Сказання про шість градоначальницах»). «Страхи розсіялися, урожаї пішли за врожаями, комет не з’являлося, а грошей розвелася така безліч, що навіть кури не клювали їх…
Тому що це були асигнації» («Фантастичний мандрівник»). Ще один постійний щедринский прийом — мниме протиставлення, що насправді виявляється тотожністю
«Проте, навіть і по цих убогих фактах виявляється можливим уловити фізіономію міста й устежити, як у його історії відбивалися різноманітні зміни, що одночасно відбувалися у вищих сферах. Так, наприклад, градоначальники часів Бирона відрізняються нерозсудливістю, градоначальники часів Потьомкіна — розпорядливістю, а градоначальники часів Разумовского — невідомим походженням і рицарскою отвагою. Всі вони січуть обивателів, але перші січуть абсолютно, другі пояснюють причини своєї розпорядливості вимогами цивілізації, треті бажають, щоб обивателі у всім поклалися на їхню відвагу» («Від видавця»). «Як щирий адміністратор, він (Двоекуров — И. С.) розрізняв два сорти перетину: перетин без розгляду й перетин з розглядом, і пишався тим, що перший у ряді градоначальников увів перетин з розглядом, тоді як всі попередники сікли як потрапило, і часто навіть зовсім не тих, кого випливало» («Війни за освіту»). І все це стилістичне черезсмужжя, мовний коктейль дозволяються в декількох ключових місцях прямим авторським словом, міркуваннями Салтикова про час, історію, природу влади, майбутньому, людських ідеалах
«Видавець» тут уже не іронізує, сміється, знущається, а сумує, обурюється, уболіває, пояснює. Риторика пародійна, комічна переміняється риторикою високої, патетичної. «Людське життя — сновидіння, говорять філософи-спіритуалісти, і якщо б вони були цілком логічні, то додали б: і історія — теж сновидіння. Зрозуміло, узяті абсолютно, обоє ці порівняння однаково безглузді, однак не можна не зізнатися, що в історії дійсно зустрічаються по місцях немов провали, перед якими думка людська зупиняється не без здивування
Потік життя як би припиняє свій природний плин і утворить вир, що кружляється на одному місці, бризкає й покривається мутною накипом, крізь яку неможливо розрізнити ні ясних типових рис, ні навіть що скільки-небудь відокремилися явищ. Плутані й неосмислені події незв’язно випливають одне за іншим, і люди, очевидно, не переслідують ніяких інших цілей, крім захисту нинішнього дня. Поперемінно, вони те тріпотять, то тріумфують, і чим сильніше дає себе почувати приниження, тим жорсткіше й мстивіше торжество» («Поклоніння мамоне й покаяння»).У вільної, не скованої ніякими рамками книзі є, однак незамінна, що не піддається переміщенням — фінальна — крапка. У цій крапці перебуває самий загадковий щедринский образ. 10 Думки й коментарі по актуальних проблемах сучасної російської мови, про реформу утворення й ЕГе, матеріали про реформу російської орфографії — у розділі Як вибрати прецизійний кондиціонер
.