Михайлов А. Д. Перший роман Дідро.
якщо сам виявлявся їхньою жертвою. Все його життя було по суті справи ланцюгом містифікацій, часом досить ризикованих і сміливих [1]. Адже навіть його велике дітище орден, то зображував смиренність і слухняність і домагався грошової підтримки батька, то видавав себе за починаючого благочестивого семінариста й поволі завойовував серце розважливої, але палкої Антуанетти Шампьон, що незабаром стала його дружиною.) «Нескромні скарби». Взагалі, багато хто його книги виходили без ім’я автора або ж на десятиліття залишалися в рукописі. Вони видавалися або за справжні записки молодої дівчини, схованої родичами в монастир, або за записки відставного військового або ж за твір «африканського автора».) прийнявся публікувати свій переклад казок «Тисячі й однієї ночі» (1704), мода на все східне буквально захлиснула літературу. Для цього минулого свої причини.) і досить точних відомостей. Інтерес до Сходу був щирим (хоча й отут була часом данина моді) і багато в чому сприяв становленню наукової орієнталістики, що намацувала шляхи справжнього історизму. Але було це й просто перекодуванням поетичної мови, коли на зміну квазисредневековому маскараду, настільки типовому для прециозной прози XVII сторіччя, прийшла мова інших іносказань, цього разу східних. Тому звертання до східного колориту було протягом усього століття Освіти не тільки досить стійким, але й дуже гнучким і різноманітним. Це відкривало перед письменниками нові можливості, зокрема дозволяло малювати зовсім інші вдачі й порядки, що різко відрізняються від європейських. Таке зіставлення й протиставлення звичайно оберталося «казковістю», тобто дуже широким введенням мотивів чудесного, феєричного, чим була відзначена й справжня східна чарівна казка. Потім, вплив композиційних прийомів останньої виявляється й у структурі цієї псевдовосточной прози, наприклад у настільки для її типовому мотиві подорожі героя, у ході якого він зіштовхувався з несподіваними перешкодами, попадає в складні ситуації, стає жертвою зовсім непередбачених обставин. Зі східних же оповідань був запозичений витончений еротизм; адже Схід сприймався тоді в Європі як притулок витонченої млості, вишуканих насолод, нескінченних, винахідливих і звабних. Треба сказати, що еротичні мотиви в псевдовосточном французькому романі й повести розроблялися особливо увлеченно й невтомно. Посередні письменники обмежувалися тут плоскими шаблонами, талановиті виявляли спритність і оригінальність. До того ж еротичні мотиви в їх «східній» трактуванні дозволяли створювати ситуації не тільки збудливі, дражливі, але нерідко й відверто комічні, і цим також широко користувалися письменники. Нарешті, і це особливо важливо, екзотичний східний колорит дуже часто ставав просто іносказанням, алегорією, метафорою Шарля-Луи де Монтеск’є. Тут французька дійсність (з обережності пересунена в часи Людовика XIV) була переломлена в сприйнятті двох персів, Узбека й Реди, яким все побачене здається дивним, аморальним, алогічним. Звичайно, та різка критика вдач і встановлень своєї країни, що Монтеск’є передоручив двом спостережливим, але все-таки «диким» представникам Сходу, була настільки влучна й послідовна, що навряд чи в кого-небудь викликало сумнів, чиї погляди, чиї здивування й оцінки, чиї глузування в дійсності втримувалися в переписці Узбека, його друзів і земляків. Не могло це обдурити й цензуру, втім, що втратила в цей час свою пильну сторожкість.)»Перські листи» закінчувалися Регентства, коли, після смерті Людовика XIV (1715) і в малолітство його правнука Людовика XV, державою керував герцог Пилип Орлеанский. Це коротке восьмилетие помітним образом змінило особу суспільства, саме його зовнішні риси, залишивши, звичайно, непорушними основні державні встановлення й порядки. Чудову характеристику того часу дав Пушкін, що уважно вивчав по всі наявних документах ту епоху. «За свідченням всіх історичних записок, — писав він в «Арапі Петра Великого»,- ніщо не могло зрівнятися з вільним легкодумством, шаленістю й розкішшю французів того часу. Останні роки царювання Людовика XIV, ознаменовані строгої набожностию двору, важностию й пристойністю, не залишили ніяких слідів. Герцог Орлеанский, з’єднуючи багато блискучих якостей з пороками всякого роду, до несчастию, не мав і тіні лицемірства. Оргії Палі-Рояля не були тайною для Парижа; приклад був заразливий. У той час з’явився Law (Лоу. ; жадібність до грошей з’єдналася з жаждою насолод і неуважності; маєтку зникали; моральність гинула; французи сміялися й розраховували, і держава розп