Мокульский С. Історія західноєвропейського театру, т. 2.
Історичні умови розвитку. XVII століть.
І все-таки XVIIII століття в Англії дав свої плоди. Майже всі нові явища в області драми, що одержали розвиток в епоху Освіти, спочатку виникли на англійському ґрунті. Англійські просвітителі були родоначальниками ряду ідейних плинів (просвітительського класицизму, просвітительського реалізму, сентименталізму) і новаторами в області художньої форми. Однак, виникши в Англії, ці нові плини досягали свого вищого розвитку в інших країнах. Втім, і англійська Освіта висунула ряд обдарованих драматургів, але з них тільки один Шеридан досяг того рівня художньої майстерності, що дозволяє його поставити в перший ряд європейських драматургів епохи Освіти «Джерело: Література Освіти) нові буржуазні порядки «Джерело: Література Освіти)»славна революція». Династія Стюартов, відновлена на троні після смерті Кромвеля (1660), не виправдала надій, що покладали на неї правлячими класами — дворянством, що капіталізується, і великою буржуазією. Переконавшись у тім, що Стюарти нездатно охороняти її інтереси, буржуазія скинула їх.
«Джерело: Література Освіти)»славної», тому що вона обійшлася без народного повстання, спалах якого була відвернена змовою панівних класів. Верхи домовилися замінити одного короля іншим і попутно зробили законодавчі зміни, що перетворили Англію в конституційну монархію з королем, що царює, але не керує країною «Джерело: Література Освіти)»Новий вихідний пункт, — писав він, — був компромісом між буржуазією, що піднімається, і колишніми феодальними землевласниками». Англійські аристократи вже з початку епохи первісного нагромадження стали на шлях, приведший їх в XVIII столітті до того, що вони перетворилися в «перших буржуа націй» . Саме це й уможливило класовий компроміс між верхами земельного дворянства й буржуазії «Джерело: Література Освіти)»Політичні «переможні трофеї» — посади, синекури, високі оклади —- діставалися на частку знатних пологів земельного дворянства з умовою: у достатній мері дотримувати економічних інтересів фінансової, промислової й торговельної буржуазії… Звичайно, існували розбіжності по тому або іншому питанню, але аристократична олігархія занадто добре розуміла, що її власне економічне благополуччя нерозривним ланцюгом пов’язане із процвітанням промислової й торговельної буржуазії» . Класовий компроміс між буржуазією й дворянством одержав своє законодавче вираження в парламентській системі, а своє політичне втілення у двох партіях панівних класів — ториев і вігів.
Це не були ще політичні партії в сучасному змісті. Але кожна з них поєднувала певні соціальні кола, боровшиеся за свою частку видобутку в пограбуванні народних мас. Тории в основному представляли інтереси провінційного земельного дворянства; тому їх іноді називали «сільською партією». Віги були центром притягання буржуазних шарів. По суті ж розходження між ними було мало. Важливо те, що із цього часу буржуазія «стала скромної, але визнаною частиною панівних класів Англії. Разом з ними вона була зацікавлена в придушенні величезних працюючих мас народу» Своєрідність англійського просвітительства, цього передового ідейного плину епохи, що возникли раніше всього в Англії, визначалося тим, що тут буржуазна революція була в основному вужі зроблена.
В англійської буржуазії не тільки не було більше революційних устремлінь, але навіть навпаки: її страшило тепер усяке подальше поглиблення соціального перевороту. Тому в найбільш заможних буржуа міцно затвердилися охоронні тенденції. Але були в країні такі суспільні шари, яких не влаштовував класовий компроміс найбагатших дворян і капіталістів. Менш заможні шари буржуазії, ремісничий люд, селянство вмели досить приводів для невдоволення.
Це була та маса, що харчувала найбільш демократичні плини в ідеології XVIIII століття. Звідси виникає неоднорідність просвітительського руху в Англії, у якому з достатньою ясністю виявляються два табори. Помірне крило просвітителів домагалося лише знищення найбільш волаючих пережитків дворянського панування, тоді як інші, більш радикально настроєні просвітителі прагнули повністю викорчувати залишки феодалізму й захищали інтереси найбідніших верств населення не тільки від дворянської сваволі, але й від занадто нахабних форм капіталістичного грабежу й експлуатації Помітимо, однак, що не всі характерні риси англійського просвітительства одержали своє закінчене вираження в драмі. Справа в тому, що співвідношення літературних жанрів в Англії XVIII століття істотно змінилося.
Якщо в попередні періоди, в епоху Відродження й у період Реставрації, драма займала провідне місце серед літературних жанрів, то в XVII!! столітті першість перейшла до роману, цьому «епосу буржуазного суспільства», як назвав його Гегель. Стовпова лінія англійської літератури XVIIII століття визначається романами Дефо, Свифта, Ричардсона, Фильдинга, Смоллета, Гольдсмита, Стерна. Драма, відбиваючи в загальному ті ж соціальні умови, що В роман, не може, однак, рівнятися із цим жанром у повноті й художньої завершенности відбиття дійсності. Причини цього варто шукати в закономірностях розвитку мистецтва в умовах буржуазного суспільства.
«Критичний період» становлення буржуазії і її боротьби проти феодалізму Вже залишився за. Гострота протиріч між основними силами дворянства й буржуазії була згладжена класовим компромісом 1689 року. Наступив «органічний період» розвитку буржуазного суспільства. Новий клас, що піднявся до панування, був зайнятий пристроєм свого соціального побуту, різними формами підприємництва, нагромадженням багатств, удосконаленням способів наживи.
Процес твердження буржуазних порядків перейшов зі своєї революційної стадії в стадію еволюційну. З іншого боку, новий соціальний конфлікт — між буржуазією й пролетаріатом, що народжується,— ще не придбав тої гостроти, що дала б ґрунт для твердження цього протиріччя як теми мистецтва Роман виявився тією художньою формою, що була здатна найбільшою мірою відбити суспільний і приватний побут Англії XVIII століття з його конфліктами, що ніколи не досягали великої гостроти, що не здобували характеру нерозв’язного соціального протиріччя Але перевага епічної форми в літературі XVIII століття не означало, що розвиток драми зупинилося. Англійська драма XVIIII століття виявляє цікаву картину художніх шукань. Мабуть, ні в один інший період англійська сцена не пережила так багато всякого роду експериментів, як в XVIIII столітті. Буржуазне драматичне мистецтво шукало своїх форм для втілення нового змісту Протягом XVIII століття в театрі відбувається напружена боротьба різних ідейно-художніх напрямків, пов’язана із загальним процесом соціально-політичної боротьби в країні.
Дві основні тенденції проходять через, всю англійську драму XVIII століття. З одного боку, був плин, що прагнуло до того, щоб засобами драматичного мистецтва затвердити позитивні ідеали нового, буржуазного суспільства. Для цієї категорії письменників буржуазний правопорядок і буржуазна мораль були вищим ідеалом, досягнутим людством. Але життєва практика буржуазії була така, що її егоїстичний, антисоціальний і антинародний характер важко було сховати. Тому в цій драматургії неминуча була ідеалізація буржуазії й створеного нею будуючи життя. Ця ідеалізація вступала в протиріччя із правдою життя й обумовила неповноцінність породжених нею добутків «Джерело: Література Освіти) лад. Розвиток цієї лінії Драматургії, що могла бути найбільш плідної в художнім відношенні, натрапляло на непереборну зовнішню перешкоду — на строгу театральну цензуру, уведену правлячими класами для огородження себе від критики.
Ця драматургія прагнула до життєвої правди, але неї душили в самому зародку. Фильдинга змусили відмовитися від писання п’єс, а Шеридану в його соціально-викривальних комедіях довелося відмовитися від прямої критики англійських політичних порядків, обмеживши себе осудом моральних пороків окремих шарів панівного класу Таким чином, якщо англійське мистецтво XVIII століття в цілому розвивалося під знаком реалізму, що дав настільки блискучі плоди в романі й у живописі (Хогарт), те в драмі цих перемог реалізму було набагато менше в силу зазначених причин. Але все-таки й тут ті успіхи, які були досягнуті, з’явилися перемогами реалізму Трохи інакше, чим драма, розвивалося в Англії сценічне мистецтво. Воно також ознаменувалося блискучими досягненнями в розвитку реалізму. З ім’ям Гаррика зв’язані найбільші перемоги сценічного реалізму в XVIII столітті Таке положення на перший погляд здається суперечному основному закону розвитку театру.
Адже відомо, що драматургія відіграє провідну роль у театральному мистецтві. Чим же можна пояснити досягнення сценічного реалізму в Англії XVIIH століття при порівняно слабкому розвитку реалістичної драматургії? У першу чергу тим, що сучасна драматургія не визначала всього репертуару. Англійська сцена XVIII століття охоче приймало на театральні підмостки спадщина класичної драматургії, і в першу чергу Шекспіра. XVIII століття було першим періодом відродження Шекспіра в англійському театрі.
При цьому Шекспір осмислювався в дусі просвітительської ідеології й відповідно до принципів реалізму XVIII століття. Актори-Просвітителі відкрили сучасному глядачеві глибоку життєву й навіть побутову правду шекспірівських створінь. На цьому репертуарі й сформувався просвітительський реалізм англійських акторів XVIII століття, і зокрема Гаррика. Він харчувався також кращими добутками таких драматургів, як Гей, Гольдсмит і Шеридан.
Основна проблематика англійського театру XVI’II століття зв’язана, таким чином, з питаннями твердження в драмі й сценічному мистецтві нового реалізму — реалізму просвітительського. У цьому розрізі нами й буде розглянуте театральне мистецтво епохи Освіти.