Мокульский С. Історія західноєвропейського театру , т. 2. Міщанська драма кінця XVIII століття

Мокульский С. Історія західноєвропейського театру, т. 2.
Міщанська драма кінця XVIII століття.

МІЩАНСЬКА ДРАМА КІНЦЯ XVIII СТОЛІТТЯ)»бури й натиску» реалістична драма в Німеччині, створена в середині XVIII століття Лессингом, встуshy;пает напередодні Французької буржуазної революції в нову фазу свого існування. Цей новий етап у розвитку драматургії ознаменований розривом із традиціями високого Проshy;свещения. Просвітительські гасла Лессинга, пройшовши крізь призму сприйняття німецького бюргера, перетворилися, по вираshy;жению енгельса, з культу розуму в «ідеалізований расshy;судок середнього міщанина». Для драматургії кінця XVIII ве; Джерело: Література Освіти )shy;лов міщанського благополуччя, просвітительської чесноти до поняття філістерської «порядності», виродження прогресshy;сивних суспільно-політичних поглядів у вузьколобий либеshy;рализм і пошловатую лояльність, засновану на традиционshy;ном повазі німецького бюргерства до всім «владі предерshy;жащим».

Ці ідейні тенденції породжують у драматургії новий напрямок Міщанського побутовизму Або Жанризма, Звичайно наshy;зиваемого (по термінології того часу) «натуралізмом». Джерело: Література Освіти )»сеshy;мейная картина» — термін, уведений його актором, що створили,-драматургом Шредером. Поряд зі Шредером у розробці цього жанру беруть участь Гемминген, Гроссман, Ифланд і Коцебу. Це новий напрямок у німецькій драматургії свяshy;заале з Мангеймом, де в 1778 році був заснований Національний театр, керований освіченим аристократом Дальбергом. Із цим театром у більшому або меншому ступені були связаshy;ни всі перераховані автори точно так само, як з Гамбурзьким Національним театром на попередньому етапі був зв’язаний проshy;светительский реалізм Лессинга, а з Веймарским придворним театром на рубежі XVIII і XIX століть був зв’язаний неоклассиshy;цизм Ґете й Шиллера. Мангеймский побутовизм, будучи свого роду реакцією проти героїчних традицій німецького просвітительства (Лессинг і штюрмери), у свою чергу одержав отshy;пор з боку Ґете й Шиллера в їхній спробі відродження традицій античності й класицизму.)-1836), що виконував при Мангейм-Ском Національному театрі ті ж обов’язки, що Лессинг виконував при Гамбурзькому театрі. Його рецензії на спектаклі Мангеймского театру склали збірник «Мангеймская драмаshy;тургия на 1779 рік». Ця книга представляє собою свого ро-так маніфест міщанської драми кінця XVIII століття. Гемминген нтал себе продовжувачем Лессинга й повторював його аргуменshy;ти проти французького класицизму. Цим, однак, і обмежується його зв’язок з Лессингом. Бойове соціально-вихователь —і значення, що відводить великий просвітитель театру, переміняється в Геммингена проповіддю морального впливу в дусі обмежених бюргерських поглядів. Уважаючи театр «школою чесноти», Гемминген різко засуджує п’єси, насиshy;щенние протестом проти дійсності. Приводи для такоshy;го протесту повинні усуватися «чисто виховними меshy;рами». Поняття «виховання» і «чесноти» втрачають у драмаshy;тургии Геммингена той широкий гуманістичний зміст, що вкладали в них просвітителі. Чеснота пониshy;томиться Геммингеном як комплекс якостей добропорядного міщанина.)shy;мингена перебуває його драматургічна практика. Гемминген здобував величезний успіх і славу драмою «Німецький батько семейshy;ства» (1780). Сюжетну схему своєї п’єси Гемминген заимshy;ствовал з «Батька сімейства» Дідро, але він приклав всі усиshy;лия до того, щоб пристосувати сюжет Дідро до рівня пониshy;манія німецького бюргерства, інакше кажучи — омещанить його, підсиливши в ньому протиставлення старшого покоління й молоshy;діжі на користь першого. Героєм драми є освічений дворянин граф Водмар. Це людина, позбавлена феодальних забобонів, але в той же час що вважає, що нерівний у соціальному відношенні шлюб «противна здоровому глузду». Син Водмара закохався в просту міщанку й спокусив її. Довідавшись, що дівчина готується стати матір’ю, Водмар велить синові исshy;повнити свій моральний борг і женитися на ній; але в той же час він змушує його нести наслідку свого нерозумного вчинку, вийшовши із дружиною в сільську самоту, щоб не подавати дурний приклад світла. Цей фінал п’єси розкриває її мещански пофарбовану соціальну тенденцію. Гемминген раshy;дикально переосмислює улюблені штюрмерами сюжетні мотиви, він відкидає культ неслухняності, заколоту, восстаshy;ния проти станової моралі й затверджує ідею «батьківства» у її міщанському, філістерському розумінні.)shy;ставления «Лондонського купця» Лилло, те зараз німецькі бюргери рекомендували своїм легковажним синам посеshy;щение «Німецького батька сімейства». П’єса дуже швидко облеshy;тіла всі германські театри. У Гамбурзі роль Водмара блестяshy;ще виконав сам знаменитий Шредер. Драма Геммингена трималася на сцені до 20-х років XIX століття. Вона викликала цілий потік наслідувань; «німецькі матері сімейства» і «німецькі господарки» замайоріли на афішах кінця XVIII і начаshy;ла XIX століття. Під впливом п’єси Геммингена в немецки міщанських драмах затверджуються позбавлені трагізму конфликshy;ти й благополучні розв’язки. Занепалі дівчини перестають убивати своїх дітей і виходять заміж за своїх спокусників; смертельна ворожнеча братів поступається місцем їхнім сваркам; ситуаshy;ции, казавшиеся безвихідними, благополучно влагоджуються. Такі головні характерні риси жанру «сімейної картини», що приходить на зміну просвітительської й штюрмерской драмі.)»сімейна карshy;тину», була п’єса «Не більше шести блюд» (1781) Г. — Ф. — В. Гроссмана ( 1746-1796), актора трупи Зейлера, впоследстshy;вии дир