Мокульский С.: Лесаж.
eacute; Le Sage, 1668-1747] — знаменитий французький романіст і драматург. Р. у Бретані в буржуазній сім’ї. Батько Л., королівський реєстратор і нотаріус, умер в 1682, залишивши синові одні борги. Л. був змушений жити власною працею. Л. — один з перших у Франції професійних письменників. Почавши свою літ-ую діяльність перекладами, він перейшов до переробок, а потім і до оригінальних добутків, тематично пов’язаним з іспанської літ-рій. «Війна за іспанську спадщину» [ 1701-1713] загострює інтерес до Іспанії і її літ-ре, що залучало багатством уяви, настільки протилежним раціоналізму класичної лит-ри. Л. був ідеологом середньої буржуазії, що міцніла, і примикала до неї разночинной інтелігенції, до-рие вже не задовольнялися вузькими рамками класичної літ-ри, що виражав ідеологію дворянства й верхівкових прошарків буржуазії. Розбіжність інтересів основного масиву буржуазії з феодально-кріпосницькою монархією, усе більше становившейся гальмом для розвитку продуктивних сил країни, послабляє позиції класицизму й вимагає розширення рамок літератури в напрямку більше широкого пізнання соціальної дійсності. Л. відповів на цей запит і з’явився творцем французького реалістичного роману XVIII століття.)»шахрайського», тобто буржуазно-авантюрного роману XVI-XVII вв., що виник як антитеза роману падаючого феодального дворянства (див. «Роман»). Однак розгортаючи свою творчість за межами класичного стилю, Л. ще пов’язаний із французьким класицизмом рядом загальних рис. Так, «Кульгавий біс» (Le diable boiteux, 1707) — перший оригінальний роман Л., що виріс із наслідування роману іспанця Гевара «El diablo cojuelo», — сполучить тематику, сюжетну конструкцію й композиційні прийоми (напр. вставні новели-епізоди) іспанського роману з методом окреслення персонажів французск. класика Лабрюйера (див.). Аналогічну картину маємо в першій оригінальній комедії Л. — «Криспин, суперник свого пана» (Crispi), у якій запозичену в іспанця Мендоса фабулу Л. розробляє в манері французької буржуазної комедії XVII в. (Мольер, Реньяр, Данкур). Іспанська фабула служить в обох випадках умовною оболонкою для зображення французького життя. Оригінальний прийом Гевари — показати життя людей, як би захоплених врасплох бісом Асмодеем і студентом Клеофасом, що знімають даху з їхніх будинків, — дає Лесажу можливість розгорнути великих, повну контрастів картину життя різних класів французького суспільства. При цьому на зміну абстрактно-логічним схемам Лабрюйера приходить метод соціальної характеристики персонажів. Також і в «Криспине» старий комедійний мотив — слуга заміняє пана за згодою з ним у любовній інтризі (порівн. » Слуга-Пан» Скаррона, «Жеманници» Мольера) — дає поштовх до переродження шаблонового комічного слуги в сміливого й спритного вихідця з низів, що мріє стати з лакея паном, відбити в нього наречену й заволодіти її приданим. Таке переродження, відбиваючи соціальні зрушення у французькому суспільстві XVIII в., визначає шлях від Криспина, через Фронтена («Тюркаре») і Жиль Блаза, до войовничого Фігаро Бомарше (див.), що передвіщає революцію 1789.)»Криспине» і «Хромом бісі» побутописання сполучається із сатиричною установкою, що знаходить вираження в злободенних натяках, до-рими поцяткований напр. «Кульгавий біс»; Л. варіював ці натяки в різних виданнях роману, повідомляючи його надзвичайну актуальність і створюючи тим самим його шумний успіх. Але сатира Л. на манірних аристократів, відкупників і акторів мала спочатку чисто побутовий характер і тільки в комедії «Тюркаре» (Turcaret, 1709) і знаменитому романі «Жиль Блаз» (Gil Blas, 1715-1735) була піднята на висоту соціальної сатири. В «Тюркаре» Л. бере під обстріл велику фінансову буржуазію (відкупники, банкіри й т.п.), що виріс до початку XVIII в. у потужну соціальну силу, реакційну по суті, тісно зв’язану з усім грошовим господарством старого режиму. Л. виражає ненависть передових кіл буржуазії до хижого лихварського капіталу і його носіїв. Звідси — зовсім незвичайна для Л. гіркота його комедії, що повстає проти погоні за золотом і його згубним впливом на людську психіку, що малює картину приголомшливого розкладання вищих класів, представники до-рих змагаються в неправді й обмані, грабують і обкрадають один одного. Ця зграя світських негідників очолюється відкупником і лихварем Тюркаре, безсоромним шахраєм, марнотратом і розпусником, що у розмові зі своїм прикажчиком Рафлем (буд. III, сц. 9) розкриває закулісну сторону фінансового миру, всю механіку цього організованого розбою. Однак пафос його соціального викриття ослаблений тим, що автор занадто підкреслює комічні сторони цьог