Твір по літературі: Моральне прозріння дмитра нехлюдова Роман «Воскресіння», початий ще в 1889 році, Л. Н. Толстой писав дуже повільно, з більшими зупинками, і лише з 1898 року робота над ним пішла досить інтенсивно, В основу сюжету ліг випадок, розказаний Толстому знаменитим юристом А, Ф. Коні, що гостював у Ясній Галявині в червні 1887-го. Тема відродження, пробудження до нового, теперішнього життя, пробудження не тільки весняної природи, але й людської душі, що воскреє, зображення двох людських доль становлять основу роману Князь Нехлюдов, будучи присяжним у суді, довідається в підсудній, обвинувачуваної в убивстві, жінку, що він багато років тому спокусив і кинув. Обманута й ображена ним Катюша Маслова попадає в публічний будинок і, зневірившись у людей, у правду, добро й справедливість, виявляється на грані духовної смерті. Іншими шляхами — ведучи розкішне й розпусне життя, забувши про правду й добро, іде до остаточного морального падіння й Нехлюдов. Зустріч цих людей рятує їх обох від загибелі, сприяє відродженню справді людського початку в них душах Катюша безневинно засуджена.
Нехлюдов намагається полегшити її доля. Спочатку вона вороже ставиться до нього, не хоче й не може простити людину, що неї погубив, уважає, що мотиви, що спонукують Нехлюдова піклуватися про її долю, егоїстичні. «Ти мною в цьому житті тішився, мною же хочеш і на тім світлі врятуватися!» — кидає вона в особу Нехлюдову гнівні слова. Але в міру відродження душі відроджується й колишнє почуття любові. І Нехлюдов міняється в очах Катюші. Він іде за нею в Сибір, хоче на ній женитися. Але вона відмовляється від цього шлюбу, тому що впевнено, що він, не люблячи її, з одного лише почуття боргу вирішується зв’язати свою долю скаторжанкой.
Відновлення людської душі показаний як процес природний і прекрасний, подібний до відродження весняної природи. Воскресла любов до Нехлюдову, спілкування із простими, чесними й добрими людьми — все це допомагає Катюші повернутися до того чистого життя, який жила вона замолоду. Вона знову знаходить віру в людину, у правду, вдобро. Поступово дізнаючись життя пригноблених знедолених, починає відрізняти добро від зла й Нехлюдов. У перших розділах роману автор малює його образ нерідко в сатиричних тонах. Але в міру того як герой «Воскресіння» віддаляється від привілейованого кола, голос письменника і його голос зливаються й у вустах Нехлюдова всі частіше звучать викривальні мовлення.
Так головні діючі особи роману проходять шлях від морального падіння до духовного відродження Наприкінці роману Нехлюдов приходить до гіркого висновку: «Всі те страшне зло, що він бачив і довідався за цей час… все це зло тріумфувало, царювало, і не вин ділося ніякої можливості не тільки перемогти його, але навіть зрозуміти, як перемогти його». Вихід, що зненацька для читача й для самого себе знаходить Нехлюдов після всього їм бачен і пережитого, випливає не з тих картин життя, які пройшли перед його очами. Вихід цей підказаний книгою, що виявилася в руках у Нехлюдова, — Євангелієм. Він приходить до переконання, що «єдиний і безсумнівний засіб порятунку від того жахливого зла, від якого страждають люди, — визнавати себе нездатними не карати, не виправляти інших людей». Відповідь на питання про те, як знищити весь той жах, що бачив Нехлюдов, виявляється простим: «Прощати завжди, усіх, нескінченне число раз прощати, тому що немає таких людей, які б самі не були винні…»