Твір по літературі: Моральні проблеми вільних людей у ранніх оповіданнях М. Горького Життя Горького було насиченої пригодами й подіями, крутими поворотами й змінами. Свою літературну діяльність він почав гімном шаленості хоробрих і оповіданнями, що прославляють людини-борця і його прагнення до волі. Гіркий добре знав мир знедолених. Адже разом з ними він пройшов багато верст по дорогах Росії, працював у портах, пекарнях, у багатих хазяїв у селі, разом з ними ночував під відкритим небом, часто засипаючи голодним: «Ходіння моє по Русі було викликано не Прагненням до бродяжництва, а бажанням бачити — де я живу, що за народ навколо Мене», — писав Горький в 1910 році. Саме цей період життя письменника знайшов отражениев таких його ранніх добутках, як «Баба Изергиль», «Челкаш», «Макар Чудра» і інші Ці оповідання є не тільки поетичними легендами, у них — живаючи життя з її ідейними шуканнями й протиріччями. Ці добутки произросли на реальному ґрунті.
Своїми ранніми романтичними оповіданнями з яскравими, жагучими й вільнолюбними героями Горький прагнув розбудити душі міщан. Їм, цим міщанам, що отчаялись і опустились, Горький протиставляє своїх самовідданих героїв: Данко, циганську вольницю, горді натури волелюбних людей, Які віддають перевагу смерть підпорядкуванню навіть коханій людині. Відважний молодець Лойко й красуня Радда гинуть, відмовляючись від любові й щастя, заради якого треба Пожертвувати волею. Радда й Лойко прагнуть бути вільними як вітер, супутник Їхнього табору. Їхня незалежність і гордість захоплюють і привертають увагу, але й Прирікають цих героїв на самітність і неможливість щастя. Вони не стають Рабами свого почуття. Вони готові віддати за волю життя.
І не може «красень Лойко Порівняти з гордої Раддой», тому що перед ним було два шляхи: убити Радду або Убити себе, і він вибрав самий жорстокий шлях, забувши про батька дівчини, Даниле. Своєю загибеллю вони затверджують, що щастя — це воля Цю думку Горький виразив вустами Макара Чудри, що свою історію про Лойко й Раду випереджає наступними (словами: «Ну, сокіл, хочеш скажу одне минуле? А ти її Запам’ятай і, — як запам’ятаєш, — століття свойбудешь вільним птахом». Серед гордих і Волелюбних героїв навчена життям стара Изергиль із особливою силою передає думку письменника про відповідальність людини за себе, свої дії й учинки Стаpyxa Изергиль, що розповідає чудесні казки й так любляча «гарних И сильних», прожила життя, наповнену «жадібною любов’ю».
Вона була підпорядкована цієї ненаситної пристрасті, але в любові вона була вільніше й не дозволяла не принижувати себе, ні навіть підкоряти. Вона прекрасно розуміла людей, цінувала в них краще, але шукала тільки любові, і коли любов проходила, то людина для неї як би вмирав «Я ніколи не зустрічалася з тими, кого любила. Це негарні зустрічі, як з Небіжчиками». Через все своє життя пронесла Изергиль почуття людського Достоїнства; його не могли зломити ні мінливості долі, ні небезпека смерті, Ні страх втратити коханої людини, втратитися любові. Історія її життя — це Історія волі й краси вищих моральних цінностей людини Її оповідання про самовідданий, героїчний подвиг Данко здається нам реальною історією, свідком якої була сама Изергиль. Изергиль протистоїть інтелігентам, які втратили волю до життя. Але хто ж ті люди, заради яких Данко пожертвував своїм життям, кого він вивів з тьми лісу й боліт на світло й волю, освітивши їм дорогу своїм палаючим серцем? Це ті ж люди, проти яких бореться й Изергиль.
Цим твором Горький призиває сучасників до боротьби за волю й щастя Народу, причому негайно. Або ж взяти вищий розвиток гордості й вільнолюбства в Напівлюдині Ларре. Адже в простій людині вони б просто не змогли так виявитися. А От покарання для Ларри було цілком людське. «Людина оплачує все сам», — говорить Изергиль.
Ларра ж «хотів мати всі й зберегти себе цільним». Він начебто б і одержав всі, став вільний, але все отримане без жертв знецінилося, втратило зміст. Ларра, Данко, Лойко Зобар — всі вони можуть розстатися із чим завгодно, тільки не з Волею Герой Горького, відбитий в «Челкаше» і багатьох інших добутках («Коновалів», «Колишні люди»), — це людин, що шукає істину, що жадає справедливості, але натикається на стіну відкинутості, стає анархістом. Челкаш не може знайти любов до волі й тому перетворюється в індивідуаліста-егоїста, якого життя штовхає на злочини. У Челкаше Горького залучає те, що він здатний шукати правду й сенс життя. Челкаш, звичайно, романтичен. Він сильний, смів, мужній, по-своєму шляхетний, він здатний кинути боягузливому й жалюгідному Гаврилу, що ледь не вбив його, всі свої гроші. Челкаш, як і всі герої ранньої творчості Горького, шукає волю, але його воля носить збитковий характер: у її основі той же примітивний інстинкт власника, що й у Гаврила, якому він Заздрить: «сам собі хазяїн», «своя земля», «твій будинок»…
«Ти можеш жадати від Усякої поваги до тебе» — такі міркування Челкаша. У цілому, Горький як би відкрив нам, що є десь, не за морями й океанами, а в нас у Росії горді й вільнолюбні люди. Ці вільні герої протистоять їхньому суспільству, що отвергнули, своєю волелюбністю, незалежністю, широтою душі й людяністю. У ранніх оповіданнях Горького спостерігається широка панорама життя робітників, селян, ремісників, інтелігентів.
Це й бурлаки, і злодії, і представники молодої буржуазії. Перед нами виникає саме реальна, а не вигадане життя. І саме головне те, що про кого б не писав Горький, у центрі його подій — особистість. Автор вибирав вес найважливіше й істотне, а відкидав «все випадкове», що може перешкодити показати людину таким, який він є Всі герої ранньої творчості Горького морально емоційні й переживають щиросердечну травму, вибираючи між любов’ю й волею, але онивибирают все-таки останнє, обходячи любов стороною й воліючи тільки волю