Твір по літературі: Моральний ідеал Л. Н. Толстого і його художнє втілення в романі «Війна й мир» У романі-епопеї «Війна й мир» Толстої зображує величезний період російського життя, викладає свої філософські погляди. Однієї з найважливіших проблем роману є питання про місце людини в суспільстві, змісті його життя. Розкриваючи цю проблему, Толстой приділяє серйозну увагу внутрішньому миру людини, формуванню його моральних позицій. Духовна краса улюблених героїв автора проявляється у внутрішнім борінні думок і почуттів, у безустанних пошуках сенсу життя. Для Толстого моральні риси не є споконвічно даними. Автор уважає, що для того, «щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися й помилятися, починати й кидати й знову починати, і знову кидати, і вічно боротися й метатися. А спокій — щиросердечна підлість». Кожний з улюблених героїв Толстого сам формує свій моральний вигляд. Життєвий шлях його — це шлях жагучих шукань, що ведуть до правди й добра На думку автора, багато рис майбутньої особистості заставляються вже в сім’ї, тому він так багато уваги приділяє зображенню сімей Ростових, Болконских, Курагиних.
Сім’ю Ростових Толстої малює з великою симпатією. Йому по душі їхнє тяжіння до російського народу, презирство до хижацтва й кар’єризму. Простодушність, широка гостинність, відсутність дріб’язкової ощадливості, щедрість Ростових роблять цю сім’ю дуже привабливої. Всі кращі риси цієї сім’ї втілилися в Наташе Ростовой. Автор особливо цінує в ній природність, безпосередність, бажання жити повно, цікаво. Багатство її натури проявляється в здатності зрозуміти, прийти на допомогу.
Наташа людин чуйний, має тонку інтуїцію. Вона живе не розумом, а серцем, і це допомагає їй знайти глибокі духовні зв’язки з миром. До знаходження гармонії з миром прагнуть всі улюблені герої Толстого. Але якщо Наташа досягає цього природно, завдяки повноті своєї натури, то князь Андрій і Пьер проходять через цілий ряд серйозних випробувань і розчарувань Самим значним випробуванням для всіх героїв стала війна 1812 року.
Саме в цій критичній ситуації найбільше яскраво проявляються кращі якості героїв Толстого. Охоплений почуттям глибокого патріотизму, князь Андрій жертвує своєю кар’єрою, залишає штаб, щоб чесно виконати свій військовий борг. Напередодні Бородінського бою він говорить Пьеру: «Повір мені, що коли б що залежало від розпоряджень штабів, то я б був там… а замість того я маю честь служити тут, у полицю…
і вважаю, що від нас дійсно буде залежати завтрашній день, а не від них». І Пьер і князь Андрій розуміють, що народ у боротьбі з армією Наполеона робить великий подвиг. Обоє вони прагнуть бути дієприкметниковими до цього подвигу, брати участь у Бородінському бої, але вже не заради «свого Тулона», а розділяючи долю Росії. Саме цей бій зіграв вирішальну роль у формуванні морального вигляду героїв. Пьер на бойовище вперше відчув свою духовну єдність із народом. «Схована теплота патріотизму», «загальний дух війська» об’єднали й «молодого офицерика», і Пьера, і «краснорожего» солдата. Саме це духовне єднання під час бою дозволило Толстому затверджувати, що російська армія одержала на Бородінському полі перемогу моральну, ту, «яка переконує супротивника в моральній перевазі свого ворога й у своєму безсиллі».
Випробувавши духовне єднання з народом, Пьер прагне наблизитися до нього, він вирішує: «Солдатом бути, просто солдатом!» Андрій Болконский після Бородінського бою й смертельного поранення піднімається до розуміння змісту християнської любові: «Жаль, любов до братів, до люблячої, любов до ворогів — так, та любов, що проповідував бог на землі, який мене вчила князівна Марья і яку я не розумів… от воно те, що ще залишалося мені, коли я був живий». Ідея християнської любові лежить в основі образа Платона Каратаева. Автор пише: «Він любив і любовно жил з усіма, із чим його зводила життя, і особливо з людиною». Спілкування із Платоном Каратаевим навчило Пьера цінувати простоту й природність народного життя. Простота є покірність Богові; від нього не підеш. На відміну від Платона Каратаева, особистість якого розчинилася в народному середовищі, Пьер зберігає свою індивідуальність, він прагне «з’єднати в душі своєї значення всього», і це допомагає йому знайти гармонію смиром.
Гармонію знаходить і Наташа у своїй близькості до російського народу, вона любить народні пісні, звичаї, музику. Підкреслюючи духовний зв’язок героїні з народом, Толстой пише, що вона «уміла зрозуміти все те, що було в Онисії, і в батьку Онисії, і в тітці, і в матері, і у всякій російській людині». Багатство внутрішнього миру улюблених Толстим своїх героїв він зв’язує з їхнім відношенням до рідної природи. Перед Бородінською битвою князь Андрій згадує, як Наташа намагалася передати йому «те пристрасно-поетичне відчуття», що вона випробовувала, заблудившись у лісі й зустрівши там старого пчельника. «Це така принадність був цей старий, — говорить Наташа, — і темно так у лісі… і такі добрі в нього…
ні, я не вмію розповідати». Духовна краса, почуття гармонії з миром є результатом постійного внутрішнього розвитку цих людей. Автор прагне показати найтонші відтінки духовного життя героїв, відтворити «сам психічний процес» їхнього морального вдосконалювання. У душі героїв постійно накопичуються різні враження, які потім приводять до різких змін у них духовному розвитку Цікаво, що ніхто з морально далеких Толстому персонажів не показаний у розвитку. Внутрішній мир цих людей дуже бідний, і автор не вважає потрібним його відтворювати.
Таким чином, для Толстого моральна цінність людини обумовлена його здатністю до великого духовного життя