Москва у творчості А. С. Грибоєдова й Л. Н. Толстого

Твір по літературі: Москва у творчості А. С. Грибоєдова й Л. Н. Толстого Хто був у Москві, той знає Росію. Карамзин Ще за давніх часів російський народ говорив про Москву, що це не місто, а цілий мир. Ніж стрімкіше стає біг нашого часу, тим складніше уявити собі, який була Москва сторіччя назад, які шари поміняли один одного, які моральні підвалини одухотворяли її вигляд. Література залишила цей слід, оспівавши її у своїх добутках. Москва Грибоєдова й Пушкіна, Толстого й Чехова, Рєпіна й Сурикова, Шаляпіна й Чайковського, я думаю, що цей список можна продовжувати цілим рядом видатних імен. «Батьківщина й будинок мій у Москві», — говорив Грибоєдов Олександр Грибоєдов народився в Москві в сім’ї офіцера, учився в Московському університеті, превосходно знав мови, закінчив словесний, а потім юридичний факультет, захоплювався театром.

Це був не тільки видатний дипломат, літератор, геніальний драматурги композитор, це був один із самих образованнейших людей свого часу. У Грибоєдові рано пробуджується почуття особистого достоїнства й ворожість до панського середовища, кріпосницьким вдачам. Олександр закінчував університет, коли почалася війна 1812 року. 1812 рік викликав у юнака великий підйом патріотизму, надихнув все подальше життя й діяльність. «Мені не траплялося в житті бачити людини, який би так полум’яно, так жагуче любив Батьківщину, як Грибоєдов любив Росію», — писав у щоденнику один його знайомий. В «Горе від розуму» відбита епоха після 1812 року, у художніх образах вона дає яскраве подання про російське громадське життя 20-х років XIX століття. На першому плані дуже широко і яскраво показана панська Москва, що виникає з розмов і реплік персонажів комедії.

«І награжденья брати, і весело пожити» — це ідеал панської Москви, це філософія життя фамусовского суспільства. Переконані кріпосники, неосвічені люди, положення яких зобов’язувало бути вище за рівнем, бояться освіти й нових поглядів, тому, що розуміють, що нова сила змете їх як непотрібний мотлох, вони прагнуть триматися один одного, проповідуючи лише відсталі ідеї. У Росії назрівали зміни, у Москву теж проникнув дух вільнодумства. Баба Хлестова з обуренням говорить: «И впрямь, з розуму зійдеш від цих, від інших, від пансіонів, шкіл, ліцеїв, як пак їх, так від ландкарточних взаємних навчань… «Пансіони й ліцеї — це, звичайно, пансіон при Московському університеті, де вчився Грибоєдов. Навчальні заклади в очах Московського панського суспільства користувалися дурною славою, саме там був розсадник незалежності, що Хлестова помітила в Чацком. Вони живуть іншими інтересами, це два полюси — розумних, бажаючих змін у Росії, і тих, хто звик жити за чужий рахунок, наслідуючи Європі. Фамусов викликує: «Всю ніч читає небилиці, і от плоди від цих книг. А всі Кузнецький міст, і вічні французи, звідси моди до нас, і автори, і музи…

» Здавалося б, час іде, а для сучасних обивателів як і раніше еталон нововведення — Європа. По-різному ставляться герої комедії до Москви, кожний сприймає її в міру свого кругозору. Коли Фамусов говорить про те, що навряд чи знайде інша Москва, то Скалозуб глибокодумно додає: «По моєму судженню, пожежа сприяв їй багато до украшенью». Це слова не тільки дрімучого дурня, але й людини, у якого немає нічого святого, немає ніяких патріотичних почуттів. Вони про Москву говорить як про «дистанцію величезного розміру». Чйцкий, повернувшись у Москву, бачить, що вона не змінилася, він говорить Софії: «Що нового покаже мені Москва?

Учора був бал, а завтра буде два, той сватався — встиг, а той схибив, усе та ж користь, і ті ж вірші в альбомах». Це не ненависть до Москви, а смуток про застиглий спосіб життя, час іде, але нічого не міняється, фамусов, затятий реакціонер, і те із глузуванням говорить: «Французькі романси вам співають і верхні виводять нотки, до військових людей так і горнуться, а тому, що патріотки. Рішуче скажу: ледь інша знайде столиця, як Москва». Люблячи Москву, Грибоєдов зумів донести до нас вигляд її з такою силою, що зараз, через стільки років, думаєш, що це було вчора. Зміни величезні, але суть залишилася майже без змін У Толстого Москва зображена трохи по-іншому. Петербург, з його блиском і аристократичними салонами, — це центр культурного життя, а Москва дана на другому плані. Пьера висилають у Москву за гульби й «витівки з ведмедем», він попадає в більше спокійну обстановку, дворянство живе слухами з Петербурга, Москва живе розміряним життям хлібосольних дворян. Одержавши звістку про поразку в Аустерлицком бої, Москва прийшла в здивування, тому що погано була інформована про причини поразки, але проте московське дворянство влаштовує пишний банкет на честь Багратіона, не підозрюючи, що пройде ще небагато часу й Кутузов ухвалить рішення щодо здачі Москви французам.

Князь Василь Курагин, цей лицемір, обвинуватить Кутузова у всіх смертних гріхах, представляючи його чи ледве не зрадником Росії. У Петербург приходить звістка про пожежу Москви, жителі якого бігли в далекі губернії, багато добровольців записалися в ополчення. Тоді Пьер вирішує вбити Наполеона й попадає в полон. Наташа Ростова віддає підведення пораненим, вся Москва злилася з народом у єдиному патріотичному пориві. Страшна звістка про Бородінський бій, про російські втрати вбитими й пораненими, а ще більш страшна новина про втрату Москви сколихнули всю Росію Французи обвинувачують росіян у підпалі, Пьера ледве не стратили разом з іншими нещасними «паліями», мародери Наполеона грабують Москву, вивозячи все саме коштовне.

Цим вони займалися й раніше в інших країнах. Москва, наповнена провіантом, зброєю, снарядами й незліченними багатствами, виявилася в руках Наполеона. Відсутність жителів і депутацій, пожежа Москви не бентежать Наполеона, вона впивається своєю «перемогою», допускаючи найстрашнішу помилку у своєму житті — моральне розкладання армії. Товстої показує моральний вигляд Москви. Наполеон віддає наказ, що намагаються довести до відома всіх, що продовольство в населення (підмосковних селян) будуть купувати за гроші, але ніхто не поспішає годувати армію Наполеона. Патріотизм і героїзм російського народу досягає своєї вершини.

Значення роману, його історичних картин було оцінено по достоїнству. Зараз, коли багато хто залишають Москву, відправляючись у пошуках кращої частки в інші країни, думаєш про те, що ці люди біжать від себе. Батьківщина одна, будинок теж один. Маяковський колись сказав гарні слова: «Можна забути, де й коли пузи ростив і зоби, але землю, з якої вдвох, голодував, не можна ніколи забути». Критерієм моральності героїв Толстого завжди були пошуки добра й сенсу життя. Моральне очищення душі — от шлях порятунку людства.

А дух самим прямим образом пов’язаний з місцем, де народився й виріс. Лермонтов писав: «Москва! Москва! Люблю тебе як син, як росіянин — сильно, полум’яно й ніжно». Ці ж слова ставляться до Грибоєдова, Пушкіну, Лермонтову, Толстому, Чехову й іншим патріотам нашої Батьківщини. Незважаючи на розруху в економіці, складний спосіб життя, політичні звади, Москва як і раніше залишається центром культурного життя країни