Моя мама Є дуже багато матерів, і всі вони різні Але є все-таки те, що робить їх схожими — Це любов, що віддають вони нам Ненька! Уже шістнадцять років ми крокуємо разом з тобою по Землі. Як швидко пролетіло час, як багато ми за ці роки побачили й пережили, мама! У шістнадцять років почуваєш себе вже дорослою людиною, особистістю. Я стала такий, яка є, завдяки твоїй увазі. Стала не «матусиною дочкою», а твоїм «продовженням». Коли я чую від когось: «Орися вся в матір», я пишаюся цим, повір мені. Ти навчила мене любити ближнього, навчила трудитися. Своїм прикладом довела мені, що є в житті теперішня дружба й вірність, є заслужене щастя, і що все це народжується з любові клюдям. Рідна моя!
Я стільком тобі зобов’язана. Не знаю, як, але своїм материнським серцем ти завжди почуваєш, що мені погано: мене скривдили, не помітили, не зрозуміли. Моє щастя у твоїх радах, у твоїх теплих руках, у твоїй ледве смутній посмішці Ненька, дорога моя, я ніколи не забуду, скільки ночей ти провела біля мого ліжка, поки я боліла. Ніколи не забуду ні одну твою казку, розказану на ніч, ніколи не забуду мої дні народження, коли ти влаштовувала теперішнє свято, як би не було важко і якої би перешкоди не стояли на твоєму шляху Як багато в тебе турбот і турбот! Але ти ні в кого нічого не вимагаєш, не чекаєш допомоги й усе сама, усе сама цілими днями крутишься, як білка в колесі: робота — будинок — сім’я й знову робота. Ти вмієш приховувати свої сльози, свої проблеми, свої неприємності від мене, щоб я росла спокійно, щоб не бачила твоїх зліз Прошу, не грусти й не плач. Життя занадто коротке, щоб витрачати неї на сльози. А я не хочу, щоб ти старіла, мама.
Нехай дні народження приходять і ухолят, нехай роки йдуть, а ти однаково не старій! Ненька! Прости за всі образи, які я заподіяла тобі. Чому я іноді дозволяю собі жорстокі слова й учинки? Мені потім і самої від цього нудно.… Але як не дивно, ти не кричиш, а начебто залишаєшся байдужої.
Але це лише зовнішній вигляд, а насправді тобі важко, ні, ти не гніваєшся, тобі просто боляче, дуже боляче. Я ніколи не зауважую етого, тому що егоїстка. Прости, що я не розумію твоїх внутрішніх переживань за мене й іноді залишаюся байдужої, коли в тебе на душі кішки скребуть. Може я й хочу підійти, попросити прощення й сказати, що ти для мене найдорожча людина на світі й що більше всіх тебе люблю, але завжди щось заважає… Ти завжди говориш мені: «От станеш мамою — зрозумієш мене!» Звичайно, ти права, я не усе ще розумію в цьому житті. Пройдуть року, і тільки тоді я зрозумію, що вже пізно просити прощення.
Як потім буду картатися за все сказан і несказанне, як це буде болісно боляче… Ненька, спасибі тобі за всі! Дорога, мила, улюблена, найкрасивіша! Давай ніколи не сваритися й не розставатися! Давай будемо жити довго й щасливо!
І ми разом доживемо до тих днів, коли ти будеш учити першим крокам і першим словам своїх онуків і онученя Ненька, мама… Таке рідне, таке щиросердечне слово несуче стільки спогадів, стільки тепла й доброти. Вимовляєш це слово «мама», і серце наповнюється прекрасним, ні із чим не порівнянним почуттям — почуттям любові до неї, до одній єдиного. І нехай у кожного вона своя, мама, але краще моєї мами немає нікого на світі. Не тільки подяка живе в мене в серце, але й любов. Це любов, така, яка може бути тільки в дитини до матері, та неповторна, прекрасна й чуйна, яка буває тільки до однієї людини, що збережеться на все життя, що не покине моє серце ніколи.