Твір по літературі: «Моя спеціальність — життя.. » …Могил віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга М. Цветаева Російська поезія — наше велике духовне надбання, наша національна гордість. Але багатьох поетів і письменників забули, їх не друкували, про їх не говорили. Один раз Цветаева випадково згадала по чисто літературному приводі: «Ця справа фахівців поезії. Моя ж спеціальність — Життя». Жила вона складно й важко, не знала й не шукала ні спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості В 1910 році, ще не знявши гімназичної форми, тайкома від сім’ї, вона випускає досить об’ємний збірник «Вечірній альбом».
Його помітили й схвалили такі впливові й вимогливі критики, як В. Брюсов, Н. Гумилев, М. Волошин. Вірші юної Цветаевой були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю й безпосередністю. У цьому альбомі Цветаева наділяє свої переживання в ліричні вірші про любов, що не відбулася, про безповоротність минулого й про вірність люблячої: Ти всі мені повідав — так рано! Я все розглянула — так пізно! У серцях наших вічна рана, В очах мовчазне питання… Марина дуже сильно любила місто, у якому народилася Москві вона присвятила багато віршів: Паную Петру, і Вам, про цар, хвала Але вище вас, царі: дзвона Поки вони гримлять із синявого — Незаперечна першість Москви.
— И цілих сорок сороков церков Сміються над гординею царів! Марина Цветаева пише не тільки вірші, але й прозу. Проза Цветаевой тісно пов’язана з її поезією. У ній, як і у віршах, важливий був факт, не тільки зміст, але й звучання, ритміка, гармонія частин. Вона писала: «Проза поета — інша робота, чим проза прозаїка, у ній одиниця зусилля — не фраза, а слово, і навіть часто — моє». Одна з її прозаїчних робіт присвячена Пушкіну. У ній Марина пише, як вона вперше познайомилася з Пушкіним і що про нього довідалася спочатку.
Вона пише, що Пушкін був її першим поетом, і першого поета вбили. Вона міркує про його персонажів. Пушкіна «заразив» Цветаеву словом «любов». Цьому великому поетові вона також присвятила безліч віршів: Бич жандармів, бог студентів, Жовч чоловіків, насолода дружин — Пушкін — у ролі монумента? Гостюючи кам’яного?.. Незабаром свершилась Жовтнева революція, що Марина Цветаева не прийняла й не зрозуміла. З нею відбулася воістину фатальна подія. У травні 1922 року Цветаева зі своєю дочкою їде за кордон до чоловіка, що був білим офіцером.
Берлин, Прага, Париж… У її віршах зазвучали зовсім інші ноти: Бережи могил: Голодней блудниць! Мертвий був і згнив: Бережи гробниць! Від учорашніх правд У будинку — сморід і мотлох Навіть самий порох Подаруй вітрам! Навколо Цветаевой усе тісніше замикалася глуха стіна самітності. Їй комусь прочитати, когось запитати, не з ким порадіти. «Батьківщина не є умовність території, а приналежність пам’яті й крові, — писала вона. — Не бути в Росії, забути Росію — може боятися тільки той, хто Росію мислить поза собою.
У кому вона усередині — той втрачає її лише разом з життям». Туга за Росією позначається в таких ліричних віршах, як «Світанок на рейках», «Скіпа», «Російського жита від мене уклін», «Об непіддатливу мову…», сплітається з думою про нову Батьківщину, що поет ще не бачив і не знає: Покамест день не встав З його страстями підбуреними, З вогкості й шпал Росію відновлюю З вогкості — і паль, З вогкості — і сірості Покамест день не встав И не втрутився стрілочник Поступово Цветаева віддаляється від кіл емігрантів, зріє нелегке рішення: Ні до міста й ні до села — Їдь, мій син, у свою країну, — У край — всім краям навпаки! — Куди назад іти — уперед Іти, — особливо — тобі…
Особиста драма поетеси перепліталася із трагедією століття. Вона побачила звіриний оскал фашизму й встигла проклясти його. Останнє, що Цветаева написала в еміграції, — цикл гнівних антифашистських віршів про розтоптану Чехословаччину, що вона ніжно й віддано любила. Це воістину «плач гніву й любові», Цветаева втрачала вже надію — рятівну віру в життя. Ці вірші її — як лемент живий, але знівеченої душі: Відмовляюся — бути У Бедламі нелюдей Відмовляюся — жити З вовками площ Відмовляюся — вити На цій ноті останнього розпачу обірвалася творчість Цветаевой. Далі залишилося просто людське існування. І того — в обріз. В 1939 році Цветаева відновлює своє радянське громадянство й вертається на батьківщину. Вона мріяла повернутися в Росію «бажаним і жданним гостем».
Але так не вийшов: чоловік і дочка піддалися необґрунтованим репресіям. Гримнула війна. Мінливості евакуації закинули Цветаеву спочатку в Чистополь, а потім у Єлабугу. Змучена, що втратила віру, 31 серпня 1941 року Марина Іванівна Цветаева покінчило життя самогубством. Могила її загубилася Марину Цветаеву-Поета не поплутаєш ні з ким іншим. Її вірші можна безпомилково довідатися — по особливому розспіві, ритмам, інтонації. Марина Цветаева — великий поет, і внесок її в культуру російського вірша XX століття значний