Моє знайомство із творчістю Салтикова-Щедріна Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив Салтиков-Щедрін М. Е

Моє знайомство із творчістю Салтикова-Щедріна Уперше я познайомився із Салтиковим-Щедріним в 7 класі. Саме тоді я прочитав «Повість про те, як мужик двох генералів прокормив». У загальному-те в цій казці, крім самого казкового, я тоді нічого й не побачив. Це як дитячі мультфільми, які дивиться дорослий: як не намагайся вловити думку, а все не виходить Отоді «Повість» здалася мені не більше, ніж казкою, до того ж досить нудної. Якій дитині цікаво слухати про те, як мужик «нарвав генералам (якимось!

) по десятку самих спілих яблук, а собі взяв одне, кисле»? Та й хто з нас, маляти, звернув увагу на здатності мужика? Саме-Те привабливе, саме чарівне в цій «неказковій казці» те, що генерали якимось образом (це й було загадкою) опинилися на острові. А що було з ними далі? Дитинки пошкодують бідного мужика за те, що зумів піймати рябчика силоміць, зробленим із власних волось, «що став навіть у пригорщі суп варити».

Ну, а де ж, у чому зміст-те? От і не виявився він тоді, цей зміст. Салтиков-Щедрін казочку розповів, так не пояснив, у чому отут справа. Сказав-Те неначебто для дітей, ан-ні, не все. Є, однак, і дорослі. Прочитав я ще раз цю казочку через кілька років, і от отут-те й відкрився мені весь її зміст, начебто навіть і випадково. І не потрібно вже Салтикову-Щедріну нашіптувати вам на вушко натяк, що, як відомо, є в кожній казці.