Що і як пишуть зірки сучасного російського
детектива: Донцова, Маринина, Акунин і інші?
О. Северская
КОНТРОЛЬНА РОБОТА З «ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ»
На «солодке» — трохи «кислих» слів на адресу Б. Акунина. До цього автора — особливе відношення, і попит з його теж особливий. Тому що книги його читали — чи ледве не з лупою — не тільки співробітники, але й майже всі слухачі «Луни Москви». Проходившая на нашім радіо «Більша Фандоринская гра» викликала широкий суспільний резонанс: нею захопилися не тільки учасники, але й критики. «Прямо-таки конкурс читців Корана!» — викликнув Григорій Коган і опублікував в «Російському журналі» статтю » Анти-Фандорин», у якій доводив, що в Акунина «є цілий ряд проблем і зі словесністю, і зі стилізацією». Я не буду тут зупинятися на історичних невідповідностях, виявлених Коганом. Нагадаю лише про знайдені їм язикових і стилістичних помилках.В «Турецькому гамбіті» з’являється француз д’евре, що прибув чи те з Ірану, чи те з Іраку. В 70-е роки XIX століття, нагадує критик, Іран називався Персією, а Ірак — володіннями Османської імперії в Месопотамії. Ірак з’явився в російській мові лише в 1921 році, коли країна здобула незалежність, а Іран — і того пізніше, в 1935 році — після приходу до влади Резашаха, що наполягав саме на цій назві.В «Смерті Ахіллеса» Фандорин, переодягнений купцем, виходить із туалету, де — простите за «прозу» — справляв нестаток. Але в XIX столітті слово туалет значило зовсім не те, що сьогодні! В «Тлумачному словнику живої великоросійської мови» Даля в цього слова — тільки два значення: «убір, одеванье й одеянье, наряжанье й убрання» і «уборний стіл, із дзеркалом і всіма приналежностями». Слово вбиральня теж не було позначенням відхожого місця: убиральні Даль називає «кімнату, у якій одягаються, убираються, наряджаються, миються, притираються й інша». Коган уважає, що уместнее було б згадати або нейтральне «відхоже місце», або скористатися абсолютно точно колишнім у той час у вживанні словом «нужник». Втім, зауважує він, саме в ту епоху, про яку пише Акунин, могло вже з’явитися збережене до наших днів слівце «убиральня»: «Відбувається воно від французького дієслова sorir «виходити». Коли панам було потрібно відлучитися по нестатку, вони говорили приблизно так: » Exusez-moi, je ois sorir» — «Вибачите, мені потрібно вийти». При цьому слуги, що не знали французького, але прекрасно розуміли, куди направляється пан, думали, що «убиральня» — це по^-шляхетному саме те саме місце і є».Дісталося Акунину й за «відставку кози». Тупилин, герой повести «Особливі доручення: Декоратор», говорить про себе: «Я служу в канцелярії його сіятельства генерал-губернатора. На дрібній посаді, звичайно. Так сказати, відставної кози молодший барабанщик». Коган єхидничає: «Багато хто вважають (схоже, що й автор теж), що мова йде про якійсь «відставній козі». А від якої посади можна відставити козу?». И, по-моєму, зовсім дарма дорікає автора, ніщо не доводить, що Акунин не вважав відставним саме кози молодшого барабанщика. А можна ще згадати, як в «Позакласному читанні» один з головних «лиходіїв», капітан-поручик Пикин грубить «відставному гвардії капітанові й кавалерові» Даниле Фондорину: «Не знаю, старий брехун, чого ти там кавалер і яка відставна коза капітан, але коли ти ця мить не заберешся, я вб’ю тобі в глотку твою власну щелепу». Тобто натякає на те, що служив Данило не у гвардії, а «при козі». Коган нагадує, що приказка сходить до тих часам, коли по ринках водили козу, що витягала лотерейні білетики. А щоб залучити до лотереї увага, поперед цієї кози йшла людина з барабаном і тарабанив. Людина, якого відставили навіть від цієї посади, зовсім ні на що не годиться. Не дрібна сошка, а так — тьфу! Нікчемна людина, одним словом. Отут мені їсти що додати. За іншою версією, фразеологізм пов’язаний з поданнями бродячих циркових акторів, у яких показували й козу-барабанщицю. Номер будувався на тім, що, проголодавшись, коза б’є об землю або об якийсь предмет копитом. У такт рухам тварини за сценою в теперішній барабан била людина (звичайно це був відставний армійський музикант). Ну а в «Тлумачному словнику російської мови» Ушакова вираження, що ставиться до людини без певних занять, що потеряли суспільне становище, зв’язується зі стародавньою ярмарковою забавою: дресированих ведмедів на ярмарках супроводжували вбраний козою хлопчик-танцюрист і барабанщик, що акомпанує його танцю. «Форумляне» наші, до речі, вирішили, що «за козу» Григорій Коган повинен «відповісти», і натякнули йому: читати потрібно уважніше. А заодно «реабілітували» Акунина й у ще одному випадку. В «Турецькому гамбіті» є такий діалог: «Шарль, а є чи у вас сім’я? — Вас, звичайно, насправді цікавить, є чи в мене дружина? — посміхнувся журналіст. Варячи зніяковіла: — Ну не тільки. Батьки, брати, сестри… Властиво, навіщо лицемірити, обсмикала себе вона. Зовсім нормальне питання». «Та й сам Шарль — цілком нормальний чувак, — знову съязвил критик. — Здається, саме так виражалися в 70-х роках XIX століття? У той час людина могла задати звичайне, природне, звичайне питання, але «нормальних» питань тоді не задавали. Тільки в божевільному XX столітті «нормальність» стала особливо коштовна». Наші «робинзони» подумки перенеслися в епоху Фандорина й виявили, що Даль уже тоді вніс у словник нормальне состоянье — «звичайне, законне, правильне, що не виходить із порядку, що не впадає ні в яку крайність». Чому ж питанню не бути нормальним?Але «буквоїди» ще дві помилки, повз які пройшов Коган, на світло витяглися. По-перше, справедливо відзначили, що в «Чайку» доктор Дорн зовсім дарма звертається до присутніх зі словами «Дами та добродії!» По-друге, посилаючись на «Праці по нематематиці» В. Успенського, згадали, що в книзі «Пелагия й білий бульдог» губернатор і черниця, звертаючись до архієрея, називають його «отче», а треба б — «владико». І відразу продовжили вишукування в заданому напрямку. На форумі з’явилося (і де тільки «викопали»?) зауваження про те, що звертатися до ченців треба «чесної батько» і замість «здрастуйте» говорити їм потрібно «благословите»; у листі до настоятеля монастиря або благопристойному необхідно звертатися «Ваше преподобіє», а наприкінці листа до ченця — і це вразило «форумлян» найбільше — варто побажати йому гідної кончини приблизно в таких вираженнях: «і да сподобить Господь Вас — молитвами Володарки нашої Богородиці й всіх святих — наприкінці всіх праць удостоїтися споглядання Рятівника нашого Ісуса Христа в Царстві Його Небесному…»А взагалі потрібно сказати, ніхто не прагнув дискредитувати популярного письменника, сумніву в правильності якихось його слів і мовлень, вимовлених його персонажами, тільки змушували дізнаватися усе більше й більше про історію мови й країни. От, наприклад, згадали про те, як у книзі «Особливі доручення: Піковий валет» адвокат починає своє звертання до судді зі слів «Я прямо-таки вибачаюся…» І задалися питанням: чи міг теперішній адвокат говорити з «містечковим» акцентом? З’ясували, що ніякої заборони на професійну діяльність, у тому числі — адвокатську, в 1876 році, до якого ставиться оповідання, для іудеїв (тим більше — вихрестів) не було: з 1861 року право проживання поза рисою осілості надали кандидатам (випускникам) університетів, особам вільних професій і особам, що бажають одержати вище утворення. Послалися на авторитет Генріха Падви, що розповідало, що «у період державного антисемітизму, коли євреям не давали ходу, юристові-євреєві було нікуди податися, крім адвокатур»: «судді, прокурори були винятково росіянами». А потім засумнівалися, чи вірно Акунин говорить про адвоката — стряпчий? В «Малому енциклопедичному словнику» Брокгауза-Ефрона (1909 року) віднімали, що адвокат — це «захисник або повірник у цивільному або карному суді», а «узаконені адвокатури складається із присяжних повірників, їхніх помічників, приватних повірників і присяжних стряпчих». З «Російського семантичного словника» почерпнули відомості про те, що присяжні стряпчі були в Росії з 1832 року «заступниками по приватних справах у комерційних судах», в XVI-XVII століттях стряпчим називали «особу, що займає нижчу придворну посаду», а в XVIII — 1-й половині XIX століття стряпчим був уже «чиновник по судовому нагляді». Загалом, прочитали не тільки Акунина, але й «довідкову літературу» уздовж і поперек.»Глянсова словесність, ювелірний сюжет, найтонша стилізація…» Цих достоїнств, відзначених журналом «Непорушний запас», в Акунина не віднімеш. Але хочеться, щоб «найтонший ювелірний глянець» був без «дефектів», від яких враження все-таки псується. Заради цього — вся ця «контрольна» з «роботою над помилками».
—
Граматичні норми. Дієслово, прикметник, займенник. Збірні й кількісні числівники, відмінювання числівників. Про це дивитеся в розділі
Рекомендуємо: оптом від Амсиком