Твір по літературі: На всіх московські є особливий відбиток Наприкінці зими 1824 р. по Москві поширився слух, начебто з’явилася п’єса, у якій висміяне московське вище суспільство, зображене зло й карикатурно. Автором цієї п’єси був Олександр Сергійович Грибоєдов. Талановитий російський дипломат і письменник не випадково обирає місцем дії своєї п’єси московські вітальні. Колискою автора була аристократична Москва. Москва освічена й вольномислящая виховала його розум і серце. Москва народна, героїчна зміцнила його любов до всього росіянина. Комедія «Горе від розуму» — суворе викриття того миру, у якому процвітають кріпосники. П’єса розходилася в списках по всій країні, але не тільки тому, що питання, підняті в ній, були неймовірно актуальними, але й тому, що комедія відрізняється дивною реалістичністю.
Головна Діюча особа п’єси навіть не Чацкий, що, безумовно, висловлює дорогі авторові думки, а вся Москва, всі люди, Що Населяють неї. Спочатку образ столиці складається з пор-)етов окремих героїв, але в третьому й четвертому актах ці портрети оживають у численних персонажах, гостях на званому обіді в будинку багатого московського пана Павла Опанасовича Фамусова. «На всіх московські є особливий відбиток», — говорить хазяїн будинку, що вміє давати людям влучні характеристики. Дійсно, москвичі не схожі на жителів інших міст.
У монологах Чацкого й Фамусова даються описи окремих людей, які позначають для читача загальні риси приналежності до «московських». Чацкий і Фамусов говорять про різний по-різному. Фамусов — «стародавній, вірний член» Англійського клубу, що «все своє століття пропригал на балах». Тон Чацкого стає усе більше й більше суворим. Наступний, кого згадує герой п’єси, — аматор кріпосного театру, чий «будинок зеленню розфарбований у вигляді гаю», але сам він «товстий, його артисти худі». Згадує Чацкий і про прийняту в Москві системі виховання, коли батьки прагнуть набрати дітям «учителів полиці, числом поболее, ценою подешевше». Москвичі бачать порятунок у німцях і французах, а результат — не тільки відсутність подань про національну культуру, але й дике «змішання мов: французького з нижегородським». Монолог Чацкого розвертає перед нами колоритну галерею мешканців Москви.
Але це погляд з однієї сторони. У другій дії своє подання про москвичів висловлює Фамусов. Ми бачимо поважних московських бар, яких молодь повинна вважати зразком для наслідування. Чацкий викликує: «Ні, світло вуж нині не такий», — але чи не так це? Мені здається, що розвиток дії п’єси доводить зворотне. У третій дії ми зустрічаємося з москвичами на балі у Фамусова. Основу комізму тут становить, на мій погляд» тема величезної влади московських дам.
Ще Фамусов відзначає: А дами? — сунися хто, спробуй опануй; Судді всьому, скрізь, над ними немає суддів. Платон Михайлович Горич — колишній товариш Чацкого — потрапив під каблук своєї дружини. Княгиня Тугоуховская із шістьома дочками, стурбованими лише вдалим заміжжям, помикают старим князем. Один із самих колоритних образів — стара московська бариня Хлестова. Напевно, думки таких баринь найбільше боїться Фамусов. Недарма останніми словами комедії є його репліка: Ах! Більше мій! Що стане говорити Княгиня Марья Алексевна!
Так, жіноча влада в Москві сильна. Але Москва вже не може прожити й без таких людей, як Загорецкий, що вміють прислужити всім. Значне місце в комедії займає Репетилов, що виявляє собою образ людини, здатного опошлити всяка свята справа. І, нарешті, головні герої.
Софія — типова московська панянка, недурна, але вихована не на реаліях життя, а на французьких романах. Скалозуб — типовий аракчеєвський солдафон, людина, якого можна назвати сліпим виконавцем волі вищестоящого начальства. Але його образ не тільки комічний. Згадаємо міркування Скалозуба про кар’єр: Досить щасливий я в товаришах моїх. Вакансії саме відкриті; Те старших виключать інших, Інші, дивишся, перебиті.
Фамусов — уособлення «століття минулого» у всій його вроді. Він є переконаним прихильником старих порядків, при цьому він уже досяг «ступенів відомих» і піклується развелишь про те, щоб видати заміж дочка. Всі інші справи його зводяться до того, щоб не забути зайти «на форелі», тому що, як він сам зізнається: Звичай мій такий: Підписано, так із плечей геть. Мабуть, єдине, у чому сходяться Фамусов і Чацкий, — це негативне відношення до засилля в російському дворянському середовищі закордонних мод і смаків.
Чацкий на три найважливіших роки зник з російської дійсності. Але ж за ці три роки затихла післявоєнна радість. І в останньому монолозі Чацкий уже кричить про ту юрбу, «у любові зрадників, у ворожнечі невтомних, оповідачів неприборканих, нескладних розумників, лукавих простаків, бабів лиховісних, старих», що він побачив у Москві. Не знаю, чи змінилося що-небудь у Москві після викривальних монологів Чацкого. Схоже, що немає.
Але можна бути впевненим, що після появи комедії «Горе від розуму» москвичі змогли по-новому глянути на все те, що їх оточувалося