Над чим змушує задуматися оповідання В. М. Шукшина «Образа»? Люди, що з нами відбувається? Треба людиною бути… В. Шукшин В оповіданні Василя Макаровича Шукшина «Образа» мова йде про звичайний життєвий випадок, свідком або учасником якого може виявитися кожний з нас у будь-яку мінуту: у транспорті, у магазині, у будь-якій установі. Це, на жаль, стало повсякденною реальністю. Мова йде о… хамстві, звичайному хамстві Сашке Єрмолаєву нахамила продавщиця, неї підтримала черга.
І все це в присутності крохотули-дочки, що ще в силу свого віку не може зрозуміти, що трапилося, але серцем почуває, що ці тітки й дядьки «погані», вони скривдили її тата. І Сашке соромно перед дочкою за цих людей Як надійти йому? Може, промовчати, повернутися й піти? Як говориться, чолом стіну не прошибиш, тільки шишки собі наб’єш. А цих людей словом не переконаєш.
І грубіянку-продавщицю, і людей із черги, що підтримали її, особливо Плаща-Чукалова. Але адже далеко не кожна людина зможе хоча б зовні спокійно перенести образу. Просто не зможе Тоді, може бути, простіше на брутальність відповісти брутальністю, відвести душу й відразу забути про те, що трапилося,? Як говорять у народі, коли не вистачає слів, допомагають вираження Але знов-таки не кожна людина може опуститися до брутальності й хамства. По своєму складі він не може цього Але є ще один аргумент — сила, до якого й вирішив звернутися Сашка Єрмолаєв. У цьому випадку цей аргумент — молоток. І тільки щаслива випадковість, тільки втручання дружини запобігло катастрофі, інакше могло відбутися непоправне У стані афекту, не розрахувавши сили, Сашка міг би вбити людини…
А це вже найстрашніше. Як потім жити далі, знаючи, що ти позбавив життя нехай і поганого, але людини. Убити когось — це вбити й більшу частину своєї душі, самого себе. Це однозначно.
Що може бути сутужніше й страшнее життя з постійним відчуттям своєї провини, вічними каяттями совісті? Про цьому страшно навіть подумати Тому що ж бути? Сам автор не дає однозначної відповіді, але як би між іншим говорить: «…Адже ми самі розплодили хамів, самі… Ніхто нам їх на парашутах не закинув…». Виходить, він залишає рішення на совісті кожного з нас Я особисто в подібній ситуації просто б розплакалася й довго не могла забути происшедшего. А тим часом беззаконня, сваволя й хамство все множаться. Ми живемо серед розлючених, агресивно настроєних, грубих людей. І брутальність, до нещастя, стає як би нормою поводження й спілкування.
Якщо тобі спокійно, доброзичливо відповіли, то ти сприймаєш це не як норму, а як рідке й приємне виключення І в цьому світі зла усе сутужніше жити кожному з нас і всім разом. Поневоле задаєш те ж питання, що й Василь Макарович Шукшин: «Люди, що з нами відбувається?» Так, що з нами відбувається? До чого ми йдемо? У цьому швидкому ритмі життя, напевно, обов’язково потрібно знайти мінуту й згадати істину: «Треба людиною бути». Бути людиною…