Твір по літературі: Наклеп лужина. Роман «Злочин і покарання» був написаний в 1866 році. У цей час Достоєвський жив у тій частині Петербурга, де селилися дрібні чиновники, торговці, студенти. Тут, у тумані й пилу «серединних петербурзьких вулиць і провулків», народився у свідомості Достоєвського образ Родіона Раскольникова. У долі російських молодих людей начебто Раскольникова фатальну роль зіграли роки реакції ( 1862-1863), коли зазнала краху впевненість у корінному відновленні Росії, у неминучій загибелі «минулих часів». Оптимістичні надії були розбиті — «минулі часи» і не думали вмирати, навпроти, вони стали більше чіпкими, виверткими, приобретя нового союзника — буржуазного хижака-ділка начебто Лужина. Наступив час тяжких розчарувань, болісних щиросердечних криз В образі Раскольникова відбилися й власні гіркі міркування Достоєвського про людську природу й соціальну дійсність, криза й глибока перебудова в його свідомості утопічно-соціалістичних ідеалів молодості Розкольників жагуче й нещадно судить цей мир, з його волаючою соціальною несправедливістю, з безглуздими стражданнями й приниженням, судить своїм караючим особистим судом, своїм бунтарським розумом протестуючої й ні перед чим не особистості, що відмінюється. Але Раскольникова його бунт неминуче приводить до придушення людини Сама яскрава ілюстрація, що підтверджує цей факт, — нелюдська наруга Лужина над Сонею, страшна біль нічим не заслуженої жорстокої образи. Мерзенний наклеп Лужина — остаточне викриття теорії Раскольникова. Петро Петрович Лужин, розважливий буржуазний ділок, є двійником Раскольникова. Він відкрито проповідує егоїзм і індивідуалізм, нібито на основах «науки й економічної правди»: «Наука ж говорить: возлюби насамперед одного себе, тому що геть усе на особистому інтересі засноване».
Але на відміну від Раскольникова, Лужин не грабує, не вбиває, так йому зовсім і не потрібно переступати формальний закон для задоволення особистого інтересу. Він переступає моральний закон, закон людяності, і преспокійно виносить те, чого Розкольників винести не міг. Лужин придушує й принижує людей, навіть не усвідомлюючи цього, і в цій «несвідомості» сила Лужина. Адже «Наполеони» на мучаються, не роздумують, можна або не можна переступити, а просто переступають через людину Обвинувативши Соню в злодійстві, Лужин переслідує, на його думку, цілком гідні цілі. Мерзенність його вчинку полягає насамперед у тім, що він сам запропонував соні сто рублів і в присутності свідків зажадала їх повернути. Крім того, мети його по суті своєї виявилися незначними й низькими. Йому потрібно було помститися Раскольникову, посваривши його з матір’ю й сестрою, і опорочити Соню, тому що вже розпустив слух про її «непорядність». Лужин наносить Соні жахлива образа, розважливе й безжалісне. Його огидна гра підриває в душі Соні віру в силу лагідності й любові.
Розчарування її занадто важко. Соня «стушовується», якось принижується. У надії захистити себе лагідністю, покірністю, боязкістю — робиться безпомічної й розгубленою. І якби не Катерина Іванівна, що люто защится Соню, і Розкольників, що відразу зрозумів весь «розрахунок» Лужина, навряд чи б удалося Соні довести свою невинність Наклеп Лужина руйнує теорію Раскольникова остаточно. Придушення слабких — от якою стороною обертається його теорія. Адже його бунт немислимий без приношення в жертву «незвичайної» особистості іншої особистості. Для «незвичайної» особистості увесь світ — лише засіб твердження своєї «одиничності», свого безмежного егоїзму власника. «Надлюдина» затверджує себе за рахунок іншого — «воші», «тварини тремтячої». И от на очах у Раскольникова Лужин, «теперішній владар», холоднокровно перетворює Соню, «тварина тремтячу», у засіб досягнення своїх низинних цілей — адже «усе на особистому інтересі засноване».
А отут особистий інтерес вимагав — переступити, що й було негайно виконане. Вся раскольниковская раціональна, вивірена, виточена як бритва казуїстика виявляється повною нісенітницею. Нехай він убив, переступив формальний закон, але моральний закон він так і не зміг переступити. Найглибша ураженість жахом і безглуздістю миру народила раскольниковскую ідею.
Але вона ж і знищила її до кінця