Твір по літературі: Народ і особистість — одна з головних проблем роману Л. Н. Толстого «Війна й мир» «Війна й мир» — російська національна епопея. Сам автор говорив про свій добуток: «Без удаваної скромності, це — як «Илиада». Це порівняння означало те, що в романі Л. Н. Толстого знайшов своє відбиття національний характер великого народу в той момент, коли вирішувалася його історична доля. До початку створення епопеї в письменника вже виробилася чітка історико-філософська концепція, що і виразилася в добутку. Полягала вона наступному: автор уважав, що тільки діяльність окремої людини може бути осмислена й розумна. У цілому ж плин історії проходить стихійно, несвідомо, безконтрольно. Її кінцеві цілі людям невідомі. «Людина свідомо живе для себе, — затверджував Толстой, — але є несвідомим знаряддям для досягнення історичних, загальнолюдських цілей».
Ніхто, на думку письменника, не може визначити хід історичних подій, але можна догадуватися про зміст подій, що відбуваються, і не заважати їхньому розвитку. Саме такі люди по праву стають великими Такою людиною в романі виступає Кутузов: «Довголітнім військовим досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч чоловік, що борються зі смертю, не можна одній людині, і знав, що вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська, і він стежив за цією силою й керував нею, наскільки це було в його владі». У російському полководці Л. Н. Толстой виділяє насамперед ті народні, національні риси, які зближають його із простими людьми: простота й скромність, природність поводження, відраза до будь-якої фальші, пихатим мовленням і псевдопатриотизму.
Він є своєрідним уособленням духовної сили й талановитості народу, його патріотичного духу. Стратегічна ідея Кутузова, у розумінні Толстого, полягала в з’єднанні двох сил — терпіння й часу, про які він часто говорив, і моральній величі війська, про яке він завжди піклувався Кутузов дуже обачний, проникливий і мудрий у своїх рішеннях. Він один, за словами письменника, розумів зміст Бородінського бою, один затверджував, що Бородінська битва була перемогою росіян над французами. Життєві сили й воля полководця харчувалися однієї, що ніколи не залишала його думкою про перемогу над ворогом, що стало його єдиним прагненням і самим заповітним бажанням. Він не сумнівався в мужності й силі російського солдата, у тім, що ворог неодмінно буде переможений. І цю впевненість вселив всій армії, що, у свою чергу, відчувала живий зв’язок з Кутузовим. Його «проста, скромна й тому істинно велична фігура не могла влягтися в ту брехливу форму європейського героя, мнимо керуючими людьми, що придумали», — пише про нього Толстой. Його патріотизм, так само як і патріотизм простих російських людей, позбавлений який би те не було рисовки, зовнішньої ефектності, зарозумілості й хвастощів. Товстої відзначає, що сила Кутузова полягала в тім, що він ураховував об’єктивний хід подій, розумів народний характер війни й був кровно зв’язаний снародом.
Малюючи образ російського полководця, як виняткової, видатної особистості, автор у той же час зводить до нуля велич образа іншого полководця — Наполеона. Ці два чоловіки протипоставлені в романі. Наполеон у Толстого — нахабний і жорстокий завойовник, дії якого не тільки не виправдані історією, але й суперечать моральному ідеалу людини. Це цинічний, аморальний і самозакоханий деспот, що зневажав все людське, загарбник і душитель національної незалежності народів. Він — втілення помилкової мудрості, індивідуалізму й егоцентризму; зухвалий порушник законів історії.
Герой, що знехтував всі, що не визнає нічого, крім своєї волі. Він протиставляє своє «я» самої історії й тим самим прирікає себе на неминучу катастрофу. Велич особистості Кутузова в його тісному зв’язку, у його духовному спорідненні з народом. Тоді як Наполеон піклується тільки про особисту славу. Цей факт зовсім виключає, по переконанню автора, питання про Наполеона як про видатному державний і військовому діячі свого часу «Думка народна» виражена в «Війні й світі» не тільки в картинах масового патріотичного подвигу народу, але й в окремих долях героїв добутку. Уособленням цього народного початку, народної сили бачиться й ротний Тимохін з його простотою, скромністю, людяністю, природністю поводження й капітан Тушин.
Вихідці з народного середовища, вони по-солдатски дивляться на речі, тому що самі солдати. Їх непомітний, але справжній героїзм був природним проявом їхньої моральної натури, як і повсякденний, звичайний героїзм солдат і партизан. Вони є вираженням самої сутності російської армії, виступаючи таким же втіленням народно-національної стихії, як Кутузов. Народні джерела проступають і в представниках дворянства — Наташе Ростовой, готової пожертвувати підведеннями для порятунку поранених; Андрію Болконском, Пьере Безухові, що забули про своїх егоїстичних корисливих цілях і прагненнях, під впливом усвідомлення загальної небезпеки й власного боргу.
Всі ті ж патріотичний^-патріотичні-національно-патріотичні почуття, настрої властиві й старий князь Болконскому, і Денисову, і Тихонові Щербатому У своєму романі Л. Н. Толстой яскраво передав думку про те, що великим людина може бути тільки в тому випадку, якщо він нерозривно пов’язаний з народом, якщо він щиро розділяє його погляди, прагнення, віру. Якщо він живе тими ж ідеалами, мислить і надходить так само, як надійшла би будь-яка свідома людина. Тільки в народі — головна сила, тільки у зв’язку з народом може виявитися теперішня, сильна особистість