Народ у романі «Петро Перший»
А. Н. Толстой У романі «Петро Перший» обрисував Росію в першій половині царювання Петра. Наприкінці XVII століття країна перебувало в тяжкому становищі. Розвиток торгівлі й промисловості стримувалося отсут-
Ствием виходу до Балтійського й Чорного морів. Дворянин Василь Волков описує життя при правительці Софії в такий спосіб: щороку вводяться нові податки (кормові, дорожні, оброки); виснаження держави від смут і бунтів; втеча селян від тягот на Дон. Селяни стали холопами
Мужик з поротою задницей колупав абияк осоружну землю. Посадский людина від нестерпних данин і поборовши вив ка холодному дворі. Стогнало дрібне купецтво. Худнув дрібнопомісний дворянин. Виснажувалася земля; урожай сам-три — слави тобі, Господи. Кректали навіть бояри й імениті купці. Боярам хотілося жити не гірше польських панів, німців. Вони заводили двірню по сотні душ, яку потрібно було взути, одягти, прокормити. Навіть випивка в шинку стала небезпечної. Грошей немає — знімай шубу. А якщо всі пропив, підеш по записі піддячого голим холопом. А при царі Олексію Михайловичі могли відрубати ліву руку й праву ногу тому, хто відговорював питися
Від поборів на Кримський похід,, очолюваний Василем Голіциним,, усі зубожіли. Народ тисячами тікав до розкольників (на Урал, Помор’я, Поволжя), на Дон, у Дагестан, у Кабарду, за Терек. Просилися під турецького султана в Крим. «Не мила, не затишна була російська земля — гірше всякої гіркої неволі…»
Автор ілюструє це оповіданням про зграю Овдо-Кіма в лісах за екой. Овдоким мріяв про повстань, пояснював товаришам зміст грамоти Степана Разіна
Підсилився бандитизм. Усе стало дорого. На базарах продавали одні лазневі віники. Усі розуміли необхідність змін. Радикальна зміна соціально-економічних відносин запропонував князь Василь Васильович Голіцин: зробити селян вільними; віддати їм землі поміщиків; обкласти всіх помірним податком; поміщикам платити жалування; дворянських дітей посилати за кордон на навчання; утворити академії. Ця програма не знайшла підтримки в бояр і правительки Софії
Петро став проводити реформи, не руйнуючи, феодально-кріпосницьку систему. Тому положення основної маси селянства й ремісників не змінилося. Наприклад, після першого «азовського неузяття» у Воронеж почали зганяти робітників і ремісників з усією Росії. Будувалися верфі, кораблі, комори, бараки. Зима видалася студена. Люди гинули сотнями. Мужики, що йдуть із обозами, різали солдатів-конвоїрів і тікали. У селах рубали палиги, щоб не йти під Воронеж. На тульському збройовому заводі працювали по п’ятнадцяти годин вдень.
Петро заохочував будівництво фабрик і заводів: металургійних, сукняних, збройових і інших. До заводів приписували цілі села. «Важко працювати в селі на панщині. Але ще безнадежней здавалася неволя на цих заводах…» На уральських заводах Демидова людей приковували до ковадл, до ливарних печей
У першому військовому поході на Нарву через погане постачання в десятків тисяч солдат не було гарного одягу, черевики розвалилися. «Отут і без війни до листопада місяцю ляже половина народу». Петро реформував армію. Дворянські іррегулярні кінноти не була надійна. У десять драгунських полків стали набирати вільнонайманих мужиків і — кабальних за одинадцять «рубльових» у році кормами. У вір-хоконную службу просилося стільки людей, що довелося відбирати самих здорових
Народ перестав відвідувати православні церкви, тому що попи були заодно із царською владою. Люди йшли до розкольників. Але й там було мало радості. Старець Нектарий «суворо пас душі», кілька разів улаштовував самоспалення розкольників: у Палеостровском монастирі згоріло дві тисячі п’ятсот чоловік; у Пудожеском цвинтарі — тисяча п’ятсот чоловік; у лісах біля Віл-Озера; у лісах біля Повенца.
Принцип Петра «відтепер знатність по придатності вважати» дозволив невеликої частини талановитих російських людей виявити себе й придбати високий соціальний статус. У романі ми зустрічаємося з такими людьми: сім’я Бровкиних, Скляев, Гаврило Меншиков,. Терентію Буда, Єфрем Тарганів, Андрій Голиков, Кіндрата ft Воробйов. Сам Олександр Меншиков був сином конюха із царської стайні
Завершити твір хочеться «таємним голосом» Андрія Голикова:
«Іди, Андрій, не падай духом, не звертай, незабаром, незабаром возвеселится, взиграет твоя дивовижна сила, буде їй все возможно: з потворного створиш мир прекрасний у твоєму перетворенні…»