Не коштує земля без праведника (по оповіданню А. Солженицина «Матренин двір») Матренин двір Солженицин А. І

Не коштує земля без праведника (по оповіданню А. Солженицина «Матренин двір») Олександр Ісайович Солженицин. Ще якихось 20 років тому його ім’я заборонене було вимовляти, а сьогодні ми захоплюємося його глибоко філософськими добутками, у яких розкривається майстерність у зображенні характерів, уміння спостерігати за людьми й розуміти їх. Дуже яскраво розкривається це в оповіданні «Матренин двір». Чим цікавий він? Начебто б звичайне післявоєнне життя російського села. Але А. Солженицин знаходить ту ізюминку, що після буде повторюватися у В. Овечкина, Е.

Дороша, Ф. Абрамова; відносини влади й людини, морально-духовне життя народу, боротьба за виживання в дарвінівському понятті. У центрі оповідання Олександра Ісайовича — доля сільської жінки, що проробила все життя в колгоспі не за гроші, а за «палички». Давайте простежимо за життям цієї чудової жінки Добуток починається з того, що оповідач, від імені якого ведеться оповідання, Игнатич, вертається в Росію з курних, жарких степів Казахстану й поселяється в будинку Матрени Василівни.

Виникає питання: хто така Матрена Василівна? Це самотня, що втратила чоловіка на фронті, що поховав шістьох дітей жінка; а «…як стала сильно боліти — і з колгоспу її відпустили». Убогим прибраний ством і єдиною прикрасою її хати були горщики й діжки з фікусами, тьмяне дзеркало так два яскравих плакати Але в розміряних, колоритних замальовках поступово з’являється перед читачем образ не просто самотньої й знедоленої жінки, а рідкої людини з безмірно доброю душею. Незважаючи на негоди, Матрена не втратила здатності відгукуватися на чужий нестаток. Жодна оранка в селі не обходилася без її. Разом з іншими жінками впрягалася вона в соху й тягла неї на собі.

Жодній родичці, близьк або далекої, не могла Матрена відмовити в допомозі, залишаючи свої невідкладні справи. Нічого, по суті, не маючи, ця жінка вміє віддавати. Однак яка плата за її добро? Для єдиної кози Матрена не може зібрати сіна: «…у полотна — не скоси», «у лісі косити немає», «…у колгоспі мені не велять». А як нескінченно довго й завзято переборювала ця жінка неблизький шлях до сільради, клопочучи про пенсію. Але ще гостріше була проблема з паливом: «Не давали торфу жителям, а тільки везли начальству так хто при начальстві». От і доводилося бідним сільським жінкам збиратися по нескольку людина для сміливості й носити торф тайкома в мішках.

І ця страшна дійсність лякає читача, насторожує: «Невже Матрена Василівна завжди так жила: крала торф, впрягалася в соху, оббивала пороги в сільраді?». У другій частині оповідання ми довідаємося про молодість героїні. Уже замолоду доля круто обійшлася з Матреной: не дочекалася вона свого улюбленого, Фаддея, що пропали на війні без звістки, а смерть матері Фаддея, сватовство його молодшого брата як би зумовили її долю. І вона зважилася ввійти в будинок, де вже назавжди оселилася її душачи Як би ища виправдання, Матрена говорить: «Мати в них умерла… Рук у них не вистачало». Але жорстоке життя повертає Фаддея, що вимовив те, що буде завжди луною звучати в серце героїні: «…якщо б те не брат мій рідний — я б вас порубав обох». От такий була одна-єдина любов Матрени Василівни.

Але прийшов день, коли всі показали своє відношення до цієї праведного, на мій погляд, жінці. Повернення Фаддея нагадало Матрене про прекрасне минуле. Скільки років її серце гріло спаленіле один раз і не погасле почуття! А Фаддей? Ніщо не здригнулося в ньому побачивши мертвої Матрени. Відразу після похорону він піклувався тільки про розділ її майна й заспокоївся лише тоді, коли перевіз до себе додому на санках доставшиеся йому сарай і забір А зовиця про неї озивається так: «…і нечистоплотна була, і за обзаводком не гналася, і не дбайлива… і дурна, допомагала чужим безкоштовно…» А по-моєму, це не дурість, а блага справа.

Хіба багато хто з нас могли б допомогти чужим людям «безкоштовно»? А вона могла, Матрена, — «не схожа на інших», «неабияка», «особлива». Але точніше всіх виразився сам письменник: «Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує ні село, ні місто, ні вся земля наша…»