Не завжди правдою душу вилікуєш.. «

Твір по літературі: Не завжди правдою душу вилікуєш.. Максим Горький — літературне ім’я відомого письменника Олексія Максимовича Пєшкова. Народився він у Нижньому Новгороді в 1868 році. По своєму походженню Горький аж ніяк не належав до тих покидькам суспільства, співаком яких він виступив у літературі. Апологет босякування вийшов із цілком буржуазного середовища. Рано померлий батько його зі шпалерників вибився в керуючої великої пароплавної контори; дід з боку матері, Каширин, був богатий фарбар У сім років Горький залишився круглим сиротою, а дід почав розорятися, і для занедбаного, що майже не знали пещення хлопчика наступила та епопея скитаний і важких негод, що спонукала його обрати настільки символічний псевдонім. Перше оповідання майбутнього співака революції, сокола й буревісника заколотного років боротьби із царським режимом, сильно віддавав романтизмом і погано перевареним ніцшеанством. Сучасник Горького А. Богданович писав: «Від більшості нарисів м. Горького віє цим вільним подихом степу й моря, відчувається бадьорий настрій, щось незалежне й горде, чим вони різко відрізняються від нарисів інших авторів, що стосуються того ж миру вбогості й відкинутості».

Особливу групу являють собою театральні п’єси Горького. Драматичного таланта в безпосередньому змісті — уміння зав’язати драматичний вузол, а потім розв’язати його, сконцентрувати увага глядача на одному пункті й взагалі дати щось цільне, — у Горького зовсім немає. Він дає ряд окремих картин, окремих характеристик і блискучих, що урізаються на згадку афоризмів і яскравих слівець. У літературно-художній ієрархії п’єс першого періоду діяльності Горького досить слабкі «Дачники», «Діти Сонця».

По змісту все це надмірно жорстокі нападки на інтелігенцію за відсутність глибини й щирості й у найкращому разі за безпідставність Серйозний літературний інтерес представляє тільки перша п’єса Горького, «Міщани», і, безсумнівно, велике місце в російській драмі займає «На дні». В «Міщанах» цікаво розроблене розкладання старого міщансько-купецького побуту й трагедія розладу між старим і молодим поколіннями. Автор привітає появу на арені життя здорової трудової інтелігенції, що вірить у свої сили й здатність улаштувати своє життя по власному ідеалі. Представники цієї порослі не позбавлені, однак, відомої дози самовдоволення й упадають, таким чином, у міщанство нового роду Коронна п’єса Горького «На дні» тісно пов’язана з типами «колишніх людей», блискуче розробленими в прекрасному оповіданні, так і озаглавленому: «Колишні люди». Перед нами знову нічліжка, знову мнимі босяки, яскраво й образно, що філософствують про зміст життя. Герої п’єси — здебільшого люди, яких ніяк не можна зарахувати до сентиментальної породи «принижених і ображених». Вони нітрохи не жадають жалі, вони принципові вороги існуючого порядку; роботу нехтують, у доброчинність її не вірять. Але мимо волі вся істота їхній перейнята тугою за чим позитивному, хоча б у формі якої-небудь гарної примари Центральною фігурою п’єси є своєрідний праведник, мандрівник Лука, що створює цілую струнку теорію обману, що піднімає. В особі Луки індивідуалізм доведений до крайніх меж: «Все існує остільки, оскільки я отут причетний».

Є чи Бог? «Коли віриш, є; не віриш, немає… У що віриш, то і є». Чи потрібна істина навіть у змісті простої вірогідності? Якщо вона руйнує приємну мені ілюзію — будь вона проклята. Повія Наташа, начитавшись бульварних романів, з жаром розповідає співтоваришам по нічліжці, що в неї був колись закоханий студент «Гастоша», що від безнадійної любові до неї застрелився. Нічліжники регочуть, але Лука ласкаво їй говорить: «Я — вірю! Твоя правда, а не ихняя…

Колихь| віриш, була в тебе теперішня любов… виходить, була вона! Була», Що Вмирає дружину шевця він з жаром запевняє, що її чекає рай і що «смерть нам — як мати малим дітям». Спившийся Актор живе мрією про дивовижний санаторії з мармуровими підлогами. І це зосередження всього миру у свідомості особистості одержує своє центральне вираження в знаменитим виреченні, що став, мнимого циніка Сатину: «Людина — це звучить гордо!» Яскрава свідомість особистості й становить той лейтмотив, що проходить через всю літературну діяльність Горького.

Але настільки ж важливо для характеристики письменника й те, що свідомість особистості найтіснішим образом зв’язаний у ньому із прагненням до ідеалу. Вустами Актора з «Дна» він із захопленням повторює: «Слава безумцеві, що навіяв людству сон золотий». І загалом, кращою частиною своєї літературної діяльності Горький входить в історію культури як людина, що проспівала могутню пісню «шаленості хоробрих». Горький тісно примкнув до партійної роботи російської соціал-демократії, беручи діяльну участь практично у всіх починаннях партії. Було б дуже необережно приписати голосну популярність письменника лише безпосереднім властивостям його таланта. У наш час посиленого спілкування навіть між самими віддаленими пунктами земної кулі всяке явище, якому по тимі або інших причинах удалося звернути на себе увага, здобуває популярність, про яку колись не могло бути мовлення. До кожного джерела світла приставлений тепер величенний рефлектор, до кожного джерела звуку — гігантський рупор. Безсумнівно, що елемент моди, помножений на збільшувальну силу новітнього междуобластного й міжнародного обміну, зіграв провідну роль у розмірах успіху, що дістався на частку Горького.

Проте самий успіх заслужений їм цілком законно. Він обумовлений насамперед тим, що в Горького було яскраве, істинно художнє дарування, що не зважуються заперечувати самі здие ненависники письменника. Основні властивості його таланта: чудова спостережливість і колоритність, що заражає читача свіжість сприйняття, високе розвиток почуття природи, першорядна влучність афоризму