Твір по літературі: Неоднозначний образ пугачова(2) До початку XIX століття ім’я Пугачова було під забороною, і тільки в часи Пушкіна стали з’являтися перші історичні твори, повести й навіть романи про пугачовщину. Але про самого Пугачова писали тільки як про «лиходія», «убивці», «ворогу батьківщини», і тільки простий народ зберігав пам’ять про нього як про «батька», заступнику пригноблених. Пушкіна перший з літераторів і істориків побачив у Пугачові видатної людини з народу й задумав написати онем. «Капітанська дочка» — насамперед художній твір, але фантазія художника не спотворила історичної правди. В оточенні вигаданих героїв і подій яскравіше вимальовується неоднозначна й суперечлива фігура Пугачова. І особливо яскраво його образ з’являється перед нами, коли ми бачимо його очами молодого героя роману — Петра Гринева. Уперше Пугачова ми зустрічаємо в другому розділі.
І вже це перше знайомство говорить про складність і суперечливість його характеру. Попавший у буран Гринев натикається « чите на вовка, чи те на людину». Це порівняння з хижим звіром символічно: герой, що з’явився, — «ватажок розбійницької зграї». Усього кілька слів, вимовлених незнайомцем, заспокоюють Гринева, і він засипає, «заколисаний співом бури й качкою тихої їзди». Сон, що бачить герой, в алегоричній формі розкриває подальший розвиток сюжету й говорить про незабутнє враження, зробленому на Гринева вожатим. Героя вразило в ньому сполучення що не сполучиться: «страшний мужик», що наповнив кімнату мертвими тілами, «ласкаво мене кликав, говорячи: «Не бойсь, підійди під моє благословення…». «Зовнішність його здалася мені чудова: він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його показувалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа мала вираження досить приємне, але шахрайське.
Волосся були обстрижені в кружок; на ньому був обірваний сіряк і татарські шаровари». Такий опис показує, що герой не так простий, як може здатися. очі, Що Бігають, шахрайське вираження особи й злодійська розмова на постоялому дворі змушують Гринева напружено вдивлятися в особу незнайомця, але він залишається нерозгаданим як для нього, так і для читача Наступна зустріч героїв відбувається в главі «Приступ». Спочатку Пугачов з’являється перед нами в ролі воєначальника. Ми бачимо його в центрі збройної юрби: «На білому коні їхала людина в червоному каптані з оголеної саблею в руці: це був сам Пугачов. Він зупинився; його оточили, і, як видно, по його велінню, чотири чоловіки відділилися й щодуху поскакали під саму міцність».
Його зовнішність і поводження свідчать про його бажання відповідати уявленню народу про проводиря. І захисники міцності, і нападаючі бачать, що Пугачов керує подіями, що розігруються. Злякавшись картечі, «заколотники відринули в обидва боки й позадкували. Проводир їх залишився один спереду… Він махав саблею й, здавалося, з жаром їх умовляв…» Ми не чуємо слів героя, але його напружена фігура й жести говорять про вплив, що у цей момент він робить на своїх підлеглих: «Лемент і вереск, що умолкнули на мінуту, негайно відновили…
». «Пугачов сидів у кріслах на ґанку комендантського будинку. На ньому був гарний козацький каптан, що обли галунами. Висока соболья шапка із золотими кистями була насунута на його блискаючі очі». Пушкіна навмисно не показує вираження особи й око Пугачова під час винесення смертних вироків, воно малює лише уривчасті жести й різкі фрази: «Пугачов похмуро насупився й махнув білою хусткою…
«Вішати його!» — сказав Пугачов, не глянувши вже на мене». У главі «Незваний гість» один за іншим ідуть відразу три портрети Пугачова. Спочатку попадя Килина Памфиловна говорить про «яструбині», хижацьких очах Омеляна, потім Гриневу надається можливість самому розглянути вожатого в його новому обличчі. Потрапивши на військову раду, Гринев уважно дивиться на страшних знайомих: «…Пугачов і чоловік десять козацьких старшин сиділи в шапках і кольорових сорочках, розпаленілі вином, із червоними пиками й очами, що блищать… Із цікавістю став я розглядати збіговисько. Пугачов на першому місці сидів, облокотясь на стіл і підпираючи чорну бороду своїм широким кулаком. Риси особи його, правильні й досить приємні, не виявляли нічого лютого».
Подвійність особи, що кинулася в очі Гриневу на постоялому дворі, або ж його закритість, що виявилася під час страти, зникають Під час ухвалення важливого рішення Пугачов серйозний і спокійний. Автор любується простотою й щирістю відносин козаків, явно протиставляючи їм надалі військову раду в Оренбурзі. У наступній картині герой злитий зі своїми товаришами в єдиному щиросердечному пориві, викликаному виконанням народної пісні. «Неможливо розповісти, яке дію зробила на мене ця простонародна пісня про шибеницю, що розспівується людьми, приреченими шибениці. Їхні грізні особи, стрункі голоси, сумовите вираження, що надавали вони словам і без того виразним, — все це потрясло мене якимось пиитическим жахом», — ділиться своїми відчуттями Гринев. Пугачов у цьому описі виступає знову в новій ролі. Його вигляд співвіднесений з фольклорним образом розбійника, доля героя дзеркально відбивається у виконується їм пісні.
Однак уже через кілька хвилин перед нами виявляється інша людина: «Пугачов дивилася на мене пильно, зрідка прищулюючи ліве око з дивним вираженням крутійства й насмішкуватості. Нарешті він засміявся, і з такою невдаваною веселістю, що і я, дивлячись на нього, став сміятися, сам не знаючи чому». Сміх Пугачова моментально зближає його із Гриневим, він знову перетворюється у веселий вожатого, що врятував молодого офіцера під час бурану в степу. Між героями виникає щира розмова, Гринев відмовляється визнати в спритному бурлаці свого государя й служити йому, а Пугачов, закриваючи ока на зухвалі слова бранця, дозволяє йому виїхати.
Саме після цієї зустрічі Гринев переймається до Пугачова симпатією, що переросла потім у більше глибоке й болісне почуття: «Не можу изъяснить те, що я почував, розстаючись із цією жахливою людиною, нелюдом, лиходієм для всіх, крім одного мене. Навіщо не сказати істини? У цю мінуту сильне співчуття тягло мене до нього. Я полум’яно бажав його вирвати із середовища лиходіїв, якими він передував, і врятувати його голову, поки ще був час».
Деякі дослідники затверджують, що Пушкін ідеалізував Пугачова, протиставляв його селянському руху. Але в романі неодноразово підкреслюється, що Пугачова підтримували широкі народні маси, які не могли складатися суцільно з лиходіїв. Сміливість Пугачова, його розум, спритність і енергія завоювали серця всіх, хто прагнув скинути із себе гне кріпосництва