Нестір Махно
Нестір Іванович Махно народився на Катеринославщині, у селі Гуляйполе. Дід Нестора землі мав мало, а батько, щоб прокормити сім’ю, зайнявся скупкою й обробленням свинячих туш для продажу власникам м’ясних крамниць у повітовому місті Маріуполі. Син його, Нестір, був помічником у всіх справах: подрабативал подпаском, наймитував у багатих сусідів, швидко освоїв оброблення туш і ще добре вчився в школі. Тому й вирішив батько, що його здатний син повинен стати городянином — відвіз його, одинадцятирічного, у Маріуполь і віддав у галантерейну крамницю. Але не по душі було Нестору сидіти в магазині — усе норовив утекти куди-небудь із хлопчиськами. І лаяли його, і пороли, — він тільки озлоблявся. Довелося батькові забирати його.
Пізніше його визначили учнем у друкарню — тут хлопчика як підмінили! На допитливого й працьовитого підлітка звернув увагу анархіст, що працював у друкарні В. Волін. Він допоміг Нестору влаштуватися в міське училище для здачі іспитів екстерном, вів з ним довгі бесіди, пояснював суть мировоззрений знаменитих анархістів. Правда, незабаром Волін був арештований, але в Нестора з’явився інший наставник есер Михайлов. Так що політична освіта тривала
В 1913 р. Нестір одержує диплом про закінчення училища із правом викладати в сільській школі. Але за пропаганду ідей анархізму, серед яких фундаментальна «безвладна держава» (і це в умовах культу «держави», державності) , Махно був звільнений і висланий під нагляд поліції Вгуляйполе.
Збаламучена країна втягувалася в революцію, що втягувала у свою орбіту молодь. Нестір Махно стає «ексом», тобто бере участь у русі під девізом «Експропріювати експропріаторів! «, що в перекладі означало: «Грабуй награбоване! «. До речі, послугами «ексов» користувалися не тільки анархісти, але й інші партії, у тому числі й більшовики. Більшовицьким «ексом» був легендарний Камо, у цій же ролі виступав і Йосип Джугашвили. Вони нападали на банки, казначейства, а траплялося, і на приватних осіб. Часом не обходилося в такій справі без убивств
От і Махно, беручи участь у пограбуванні казначейства в Бердянську, виявився дієприкметниковим до потрійного вбивства. Суд присудив Махно «за розбій і вбивство» до безстрокової каторги
Перебуваючи в найстрашніших царських в’язницях Сибіру, Махно не раз намагався бігти. 10 років його життя пройшли на каторзі, поки не звільнила його, як і всіх ув’язнених у країні, Лютнева революція, амністія Тимчасового Уряду
Нестір вертається в Гуляйполе, односільчани обирають його головою виконкому волостного ради й земельного комітету
Успішні дії повстанських загонів привертають пильну увагу командування Червоної Армії. І от у квітні 1919 р. командуючий військами півдня Росії В. А. Антонов-Овсеенко запрошує до себе отаманів Махно й Григор’єва й пропонує їм очолити дивізії в складі Української радянської армії під командуванням Дибенко. Обоє далечіні згода, хоча розуміли, що цей сполучник не може бути ні тривалим, ні міцним
Збереглися описи очевидців, як до цього часу виглядало військо Махно. Картина була досить екзотичною. Бійці ходили в широких шароварах, підперезаних червоними поясами, у довгих вязаних або плетених фуфайках. Не дати не взяти персонажі картини Рєпіна «Запорожці пишуть лист турецькому султанові». Але одне, мабуть є відмінність: гранати, револьвери за поясом, кулеметні стрічки хрест-навхрест.
Махно заохочував подібність із запорожцями не випадково. Хотів заснувати незалежну селянську республіку — Запорізьку сікти, де були б здійснені принципи анархізму. Передбачалося, що керування там на себе візьмуть Ради, — але не як органи влади, а лише як засіб сприяння людям у їх трудовій продуктивній діяльності. Все інше громадяни будуть улаштовувати самі відповідно до їх традицій і здоровим глуздом
Ядро махновской армії — невелике, до 500 чоловік, складалися, як правило, професіонали — з колишніх солдатів, молодших офіцерів. Вони навчали селян азам військового справи. Тактика була розроблена стосовно до ведення партизанської війни. Потім Махно посадив піхоту на тачанки. Зросла оперативність. Відбувалися переходи по 60-70 км, до того ж, у повній таємниці завдяки підтримці місцевого населення. Не було проблем ні з поповненням людьми, ні із продовольством, ні з фуражем. Кредит довіри народу дозволяв йому вести бойові дії з меншими силами й матеріальними витратами
Батько Махно аж ніяк не виглядав богатирем. «Невеликого росту, із землисто-жовтим, начисто виголеним особою, із впалими щоками, із чорними волоссями, що падають довгими пасмами на плечі, у сукняній чорній піджачній парі, смушковій шапці й високих чоботах, — такий опис можна знайти в книзі «Батько Махно», виданої вперше в Берліні в 1922 р. — Махно — людин волі, імпульсу, страстей, які скажено киплять у ньому і які він намагається стримувати залізним зусиллям під холодною й жорстокою маскою». Він не був блискучим оратором, але щоб його почути, люди приходили за десятки кілометрів
Отже, навесні 1919 р. Махно стає командиром дивізії Української армії. Але співробітництво висіло на волоску. Махно не приховував, що не може погодитися з політикою радянської влади стосовно селян — із продразверткой, «чрезвичайками», реквизициями, терором. Можливо, його підштовхнуло до вступу в Червону Армію й та обставина, що на це пішов Григор’єв. Суперництво між ними використовувало радянське командування
И все-таки сполучник розпався ще швидше, ніж можна було припустити. Уже в травні Григор’єв підняв заколот проти радянської влади. Рятуючись від погоні, Григор’єв прибув у розташування махновского штабу й… був убитий. Ким і при яких обставинах — так і залишилося не ясним. Але хоча сполучник був розірваний, у тій напруженій обстановці настання, що почалося, денікінців до центра країни, на Москву, коли на карту була поставленасудьба революції, не можна було зневажити такою силою, як Махно і його військо, що користується широкою народною підтримкою
До осені 1919 р. радянське командування знову налагоджує стосунки з Махно, що громить тили Денікіна, заважає йому вербувати поповнення, займає міста Бердянськ і Алескандров, блокуючи тим самим сили Врангеля Вкриму.
Здавалося, 1921 р. стане воістину мирним роком — адже громадянська війна окончилась. Але навесні Фрунзе відкриває бойові дії проти Махно. Вони розтягнуться на півроку: непросто виявилося покінчити з людиною, у якого міцних корінь у рідному українському ґрунті. Але все-таки поступово частини Червоної Армії тіснять Махно, нав’язуючи йому бій за боєм
Махно вже загубив лік своїм пораненням. У серпні 1921 р. рада його війська приймає рішення: батько повинен припинити особиста участь у боях і виїхати за кордон для лікування своїх численних ран
16 серпня Махно з найближчою групою своїх помічників перепливає Дніпро неподалік від Кременчука. У той день він був поранений 6 разів! Десять днів через — новий бій, уже в Дністра. Кулеметники з охорони отамана прикривають його відхід. Ціною свого життя вони дали йому можливість перейти границю… З Румунії Махно незабаром переїжджає в Париж. Тут він прожив до самої своєї кончини в 1934 р., залишаючись вірним анархізму й співробітничаючи з поруч анархістських видань