Нові люди (по романі «Що робити?») Микола Гаврилович Чернишевський народився в сім’ї священика, однак ще замолоду він звільнився від релігійних подань, ставши передовим мислителем свого часу. Чернишевський був соціалістом-утопістом. Він виробив струнку систему соціального звільнення Росії. За революційну діяльність, публіцистичні статті, роботу в журналі «Сучасник» Чернишевський був арештований і укладений у Петропавловскую міцність. У таких незвичайних умовах в 1862 році й був написаний роман «Що робити?». Роман опублікував Некрасов в «Сучаснику», після чого журнал був закритий, роман заборонений.
Вторинний добуток було надруковано тільки після першої російської революції. Тим часом популярність «неугодного роману» була величезною. Він викликав буру, став центром, навколо якого кипіли страсті. Нам важко це представити, але роман листувався від руки, поширювався в списках. Сила влади його над розумами молодих сучасників не знала меж. Один із професорів Петербурзького університету писав: «За шістнадцять років мого перебування в університеті мені не доводилося зустріти студента, який би не прочитав знаменитого твору ще в гімназії».
Роман «Що робити?» написаний розраховуючи на молодого читача, на той, хто коштує перед проблемою вибору шляхи. Весь зміст книги повинне було вказати людині, що вступає в життя, як будувати своє майбутнє. Чернишевський створює роман, що називали «підручником життя». Навчити діяти правильно й по совісті повинні були герої добутку. Лопухів, Кірсанов, Віра Павлівна не випадково названі самим письменником «новими людьми», а про Рахметове автор говорить, як про «особливу людину». Згадаємо Чацкого, Онєгіна, Печорина… Вони романтики, мрійники — люди, не имеющие цілі. Всі ці герої не ідеальні.
У них є риси, які нам важко прийняти. Герої Чернишевського рідко сумніваються, вони твердо знають, чого хочуть у житті. Вони трудяться, їм не знайомі ледарство й нудьга. Вони ні від кого не залежать, тому що живуть своєю працею. Лопухів і Кірсанов зайняті медициною. Віра Павлівна відкриває свою майстерню.
Це особлива майстерня. У ній усі рівні. Віра Павлівна — господарка майстерні, але всі доходи розподіляються серед працюючих у ній дівчин «Нові люди» не замикаються тільки в рамках своєї справи. У них багато інших інтересів. Вони люблять театр, багато читають, подорожують.
Це всебічно розвинені особистості По-новому вони вирішують і свої сімейні проблеми. Ситуація, що зложилася в сім’ї Лопухових, досить традиційна. Віра Павлівна полюбила Кірсанова. Ганна Каренина, полюбивши Вронского, попадає в безвихідну ситуацію. Тетяна Ларіна, продовжуючи любити Онєгіна, вирішує свою долю однозначно: «…я іншому віддана; я буду століття йому вірна».
Герої Чернишевського дозволяють цей конфлікт по-новому. Лопухів «сходить зі сцени», звільняючи Віру Павлівну. При цьому він не вважає, що приносить себе в жертву, тому що діє він відповідно до теорії «розумного егоїзму», популярної в середовищі «нових людей». Лопухів радує себе тим, що робить добро близьким людям. У новій сім’ї Кірсанових панують взаєморозуміння й повага. Згадаємо нещасну Катерину, героїню Островського. Кабаниха змушує невістку додержуватися правила: «дружина так убоится чоловіка свого».
Віра Павлівна не тільки нікого не боїться, для неї можливий самостійний вибір життєвого шляху. Вона емансипована жінка, вільна від умовностей і забобонів. Їй надана рівноправність у трудовому й сімейному житті Нова сім’я в романі протипоставлена середовищу «вульгарних людей», у якій росла й з якої пішла героїня. Тут панують підозрілість і корисливість. Мати Віри Павлівни — сімейний деспот Близький до «нових людей» і Рахметов.
Це людина, що готовить себе до рішучої боротьби, до революції. У ньому сполучаються риси народного богатиря й високоосвіченої людини. Він жертвує всім в ім’я своєї мети Ці люди мріють про те, щоб на Землі наступила загальна радість і благоденство. Так, вони утопісти, у житті не завжди так просто додержуватися запропонованих ідеалів. Але мені здається, що людина завжди мріяла й буде мріяти про прекрасне суспільство, де будуть жити тільки гарні, добрі й чесні люди. За це готово були віддати життя Рахметов, Лопухів і Кірсанов.