На перший погляд між цими двома персонажами — «історичною людиною» Новосибірським, сорочкою-хлопцем, що страждає хіба що від надлишку «запалу», і що сжались, збіглим у себе, як миша в нору, маниакально скупим Плюшкиним немає нічого загального. Ноздрев найбільше походить на Манилова: їх ріднить безалаберность, відсутність порядку в будинку, визнання в особливому розташуванні до гостя. Зламана, що перескакує з мелодії на мелодію шарманка віддалено нагадує годинники Коробочки, що видають дивні звуки при бої. У цьому задиристому молодцю, особа якого пишет здоров’ям і силою, є щось загальне з масивним, виконаним «богатирської» моці Собакевичем.
И проте ознаки подібності, хоча й не дуже яскрав і виразні, виявляється й між «історичною людиною» і старим скупарем. Всі вони ставляться до одного семантичного поля
Речі. Збирання «мотлоху»
Звичайно, Ноздрев не здобуває й не зберігає совершеннейшую «дрянь», як «купа пописаних дрібно папірців …> лимон, весь висохлий …> відламана ручка крісел, чарка з какою-те рідиною й трьома мухами, накрита листом, шматочок сургучика, шматочок піднятої ганчірки, два пера» та інше. Але серед речей, якими він особливо пишається, є зламана шарманка: «Шарманка грала не без приємності, але в середині її, здається, щось трапилося, тому що мазурка кінчалася песнею:»Мальбруг у похід поїхав», а «Мальбруг у похід поїхав» зненацька завершувався якимось давно знайомим вальсом». Покупки, чинені поміщиком, по своїй безглуздості й непрактичності нічим не відрізняються від хворобливого збирання Плюшкиним його «купи». Ноздрев, «якщо йому на ярмарку пощастило напасти на простака й обіграти його …> накупав купу всього, що колись попадалося йому на очі в крамницях: хомутів, курильних свічок, хусток для няньки, жеребця, ізюму, срібний рукомийник, голландського полотна, крупичатой борошна, тютюну, пістолетів, оселедців, картин, точильний інструмент, горщиків, сапогов, фаянсовий посуд — наскільки вистачало грошей».
Різниця в тім, що приобретательство Плюшкина диктується патологічною жадібністю, а покупки Ноздрева — «широтою душі», але підсумок протилежно спрямованих страстей, не контрольованих розумом, розсудливістю, виявляється тим самим — збирається «купа» зовсім не потрібного в господарстві «мотлоху». Плюшкинский «гіперпрактицизм», показує автор, не більш ніж зворотний бік ноздревского тринькання