Твір по літературі: Обивателі тридцятих років у романі М. А. Булгакова «Майстер і маргарита» В 1921 році у вірші «Про дряни» В. В. Маяковський писав про сучасну йому дійсності: Утихомирилися бури революційних лон Затягнула тванню радянська мішанина И вилізло Через спину РСФСР Мурло Міщанина На початку двадцятих років на сцені театру життя знову з’явився знайомий персонаж — обиватель. В XIX столітті про нього писали Н. В. Гоголь, Ф. М. Достоєвський і Г.
И. Успенський. На рубежі сторіч він приковував пильну увагу А. П.
Чехова й И. А. Буніна, А. И.
Куприна й В. Г. Короленко, Л. Н. Андрєєва й М. Горького. У роки революції й Громадянської війни обиватель на час затаївся. З жахом, подібно Лисовичу з «Білої гвардії», спостерігав він крізь щілинку між ситцевими фіранками перипетії кривавої боротьби, але, як тільки над шостою частиною суши остаточно й безповоротно затвердилася влада робітників і селян, ^зітхнув з полегшенням і став шукати своє тепле містечко в новому житті. З російського обивателя він перетворився в обивателя радянського Із всіх неосяжних російських нив, З першого дня радянського народження Стеклися вони, Нашвидку оперенья перемінивши, И засівши в усі установи Проникнув обиватель і в «одну з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено іменовану » МАССО-ЛІТ».
Там його наприкінці двадцятих — початку тридцятих років і знайшов Михайло Опанасович Булгаков У Тлумачному словнику читаємо: «Обиватель — людин, позбавлений суспільного кругозору, що живе тільки дрібними особистими інтересами». Московські сторінки роману присвячені життя творчої інтелігенції. Це літератори (Берліоз, Бездомний, Рюхин), театральна адміністрація (Лиходіїв, Римський, Ва-ренуха). Однак з’ясовується, що перед нами люди, «живучими тільки дрібними особистими інтересами». Вони нічим не відрізняються від публіки вар’єте, від Никанора Івановича Босого, від буфетника Сокова. «Люди як люди», — говорить про москвичів Воланд. Який зміст вкладає він у цю фразу?
Я думаю, той, котрий і повинен вкладати Сатана. Для Воланда люди — грішники. Вони слабкі й не можуть устояти перед мирськими спокусами Поява Воланда в Москві тридцятих років не випадково. Роман починається з розмови про віру, і Берліоз із гордістю заявляє, що й він, і Бездомний — атеїсти.
У місті, де правлять безбожники, що засіли у всіх установах, панує гріх. Якщо в душі немає Бога, його місце займає диявол. Мені здається, новаторство Булгакова саме в тім і полягає, що він уперше в російській літературі зрівняв поняття «обиватель» і «грішник». Втім, раніше це зробила радянська дійсність.
Перечитавши знамениті десять заповідей, ми легко переконалися в тім, що булгаковські москвичі винні в порушенні доброї половини з них Семплеяров — перелюбник. Лиходіїв — п’яниця, ведучий розпусний спосіб життя, Латунский — брехун. А обжерливість! Чим славиться Будинок письменників? Рестораном, так ще таким, котрий іменують «Грибоєдовим». Прізвище російського письменника знаходить у такому контексті гротескний зміст.
Мимоволі пригадується візник, що супроводжував тіло вбитого в Тифлисе Грибоєдова. На питання А. С. Пушкіна, кого везете, він відповів: «Грибоеда!» Літератори булгаковської Москви в буквальному значенні «грибоеди».
Вони бездарні, для них література лише засіб створення власного благополуччя. Серед завсідників Грибоєдова немає письменників. Письменник у романі тільки один. Це Майстер. Але він, як і Ф. М. Достоєвський, не має ніякого письменницького посвідчення. Про талант Майстра говорить рукопис роману про Понтія Пілаті, подвергшаяся жорстокій критиці з боку обивателів, що пригріла містечка в різні літературні організаціях Щоб оголити перед читачем обивательську сутність «творчої інтелігенції», М.
А. Булгаков і кличе на допомогу Воланда і його свиту. Воланду нема чого й когось боятися, у нього немає користі вірити в міражі, він прийшов відновити справедливість, зробити викриття, назвати речі своїми іменами. Ну, наприклад, сказати про «осетрину другої свіжості» що вона тухла. Воланд показує обивателям їх самих, і деякі, у кому ще не вмерла душу, жахнувшись своїм гріхам, встають на шлях переродження Так бездарний поет-атеїст Іван Бездомний наприкінці роману з’являється перед нами співробітником Інституту історії й філософії професором Іваном Миколайовичем Пониревим. А от поет Рюхин не зміг піти далі скороминущого каяття, що обернулося в підсумку озлобленням і впевненістю в тім, що «виправити в його житті нічого більше не можна, а можна тільки забути». Особливе місце займають у московському сюжеті роману Майстер і Маргарита. Формально з погляду соціальної ієрархії і їх можна назвати обивателями.
Але в булгаковському змісті цього слова вони такими не є. Хоча й Майстри, і його кохану не можна назвати безгрішними, вони, на відміну від самовдоволених і впевнених у собі берлиозов, переборюючи власні людські слабості, прагнуть до любові, добру й красі Майстер пише роман про Понтія Пілаті, але при цьому не є членом ні однієї письменницької організації, його ніколи б не пустили в «Грибоєдов», так йому й нема чого там робити. Майстер мріє про спокій і самоту, і наприкінці булгаковського роману його мрія збувається саме тому, що все своє життя ця талановита людина прагнула кней. Мабуть, талант і є тим критерієм, що не дозволяє прилічити Майстра до юрби обивателів. Обиватель бездарний, а талант і бездарність за всіх часів ворогували між собою. М. А. Булгаков високо цінував геній А.
С. Пушкіна, і в його трактуванні теми «геній і лиходійство» чуються відгомони «Моцарта й Сальери». Але бездарність обивателя виражається не тільки у відсутності творчого дарунка (Рюхин, Бездомний), але й у нездатності любити. Люблячих у романі тільки двоє. Це всі ті ж Майстер і Маргарита Ця жінка, по вираженню М. А. Булгакова, «все життя чекала Майстра» і, дочекавшись, подарувала йому таку любов, який читачі роману можуть тільки позаздрити.
Нема чого й говорити про те, що люди, зіпсовані «квартирним питанням», не здатні на такі почуття Обивательська тема хвилювала М. А. Булгакова задовго до написання «Майстра й Маргарити». Судячи з «Записок на манжетах», він, на відміну від Маяковського, уже на початку двадцятих років зрозумів, що обивательщина для нового ладу — явище не тимчасове, тому що не може бути тільки спадщиною проклятого минулого Письменник був упевнений, що обивателі, зайнявши керівні пости, стануть керувати життям країни, і тоді від їхньої аморальності будуть залежати долі справжніх людей, таких, як Майстер Продовжуючи традиції російської літератури XIX століття, М. А. Булгаков навіть у самі важкі часи відстоював правду, красу, добро.
Він був і залишиться Майстром росіянці літератури