Обломів, роман И. А. Гончарова (Обломів Гончарів И. А.) — Частина 2

Кращим спростуванням зараз наведеного й усе ще недостатньо осміяного парадокса служить теперішній 1859 рік і літературні справи теперішнього року. Спочатку його з’явилося в наших журналах кілька чудових добутків, звичайно, не шекспірівських і навіть не пушкінських, але добутків чесних і поетичних. У всій Європі, де ніколи й ніхто не відсував на задній план створень мистецтва, ці добутки мали б почесний, спокійний успіх, дуже завидний, але не разючий і не галасливий. У нас же, внаслідок зараз сказаного парадокса, їм би випливало негайно ж відійти на другий план і розважати собою дозвілля панянок або дозвільного люду, але чи то вийшло. Успіх «Дворянського гнізда» виявився таким, якого ми за багато років не упомним. Невеликим романом м. Тургенєва зачитувалися до несамовитості, він проникнув усюди й зробився таким популярним, що не читати «Дворянського гнізда» було недозволенною справою. Його чекали кілька місяців і кинулися на нього, як на давно очікуваний скарб. Але, покладемо, «Дворянське гніздо» з’явилося в січні місяці, місяці новин, толков і так далі, роман вийшов у світло у всій цілості, при всіх наиблагоприятнейших умовах для його оцінки. Але от «Обломів» м. Гончарова. Важко перерахувати всі шанси, зібрані проти цього художнього створення. Воно друкувалося щомісячно, стало бути, переривалося три або чотири рази. Перша частина, завжди так важлива, особливо важлива при друкуванні роману в роздробленому виді, була слабкіше всіх інших частин. У цій першій частині автор згрішив тим, чого, очевидно, ніколи не прощає читач, — бідністю дії; усі прочитали першу частину, помітили її слабку сторону, а тим часом, продовження роману, так багате життям і так майстерно побудоване, ще лежало в друкарні! Люди, що знали весь роман, піднесені їм до глибини душі, протягом довгих днів тріпотіли за м. Гончарова; що ж повинен був перечути сам автор, поки зважилася доля книги, що він більше десяти років носив у своєму серці. Але побоювання були даремні. Спрага світла й поезії взяла своє в молодому читаючому світі. Всупереч всім перешкодам «Обломів» переможно захопив собою всі страсті, вся увага, всі помисли читачів. У якихось пароксизмах насолоди всі грамотні люди прочитали «Обломова». Юрби людей, начебто чогось що чекали, галасливо кинулися до «Обломову». Без усякого перебільшення можна сказати, що в теперішню мінуту у всій Росії немає жодного найменшого, безповітового, заштатнейшего міста, де б не читали «Обломова», не хвалили «Обломова», не сперечалися про «Обломове». Майже в один час із романом м. Гончарова в Англії з’явився «Адам Бид», роман Эллиота6, людини теж високо талановитого, енергического й призначеного на велику роль у літературі, так понад усе людини зовсім нового. «Адам Бид» мав величезний успіх, але зрівняєте цей спокійний, магістральний успіх із захватами, зробленими «Обломовим», і ви не пошкодуєте про діл російських письменників. Навіть у матеріальних вигодах успіху м. Гончарів чи ледве не випередив щасливого англійця. Якщо все це значить «відсувати мистецтво на задній план» — то дай Боже, щоб російське мистецтво й російські поети подолее залишалися на такому для них вигідному задньому плані!

Постараємося ж, у міру сил наших, роз’яснити певною мірою причину незвичайного успіху «Обломова». Праця наш не буде працею дуже важким — роман так відомий усякому, що аналізувати його й знайомити читача з його змістом — справа зовсім марне. Про особливості м. Гончарова, як письменника з високим поетичним значенням, ми теж говорити багато чого не в змозі — наш погляд на нього вже висловлений нами року чотири тому назад, в «Сучаснику», із приводу книги нашого автора «Росіяни в Японії»7. Рецензія, про яку ми згадуємо, у свій час збудила співчуття знавців російської літератури й дотепер ще не застаріла, принаймні ми, і досить недавно, зустрічали з її не один уривок у пізніших відгуках про праці Гончарова.

У письменнику, що подарував нашої словесності «Звичайну історію» і «Обломова», ми завжди бачили й бачимо тепер одного з найсильніших сучасних російських художників — з таким судженням, без сумніву, погодиться всяка людина, що вміє з толком читати по-російському. Про особливості гончаровского дарування теж більших суперечок бути не може. Автор «Обломова», разом з іншими першокласними представниками рідного мистецтва, — є художник чистий і незалежний, художник по покликанню й по всій цілості того, що їм зроблене. Він реаліст, але його реалізм постійно зігрітий глибокої поззиею; по своїй спостережливості й манері творчості — він гідний бути представником самої натуральної школи, тим часом як його літературне виховання й вплив, поезії Пушкіна, любимейшего з його вчителів, навіки віддаляють від м. Гончарова саму можливість марної й сухої натуральності; У нашій рецензії, про яку згадувалося вище, ми проводили докладну паралель між талантом Гончарова й талантами першокласних живописців фламандської школи, паралель, як нам і тепер здається, дає вірний ключ до розуміння заслуг, достоїнств і навіть недоліків нашого автора. Подібно фламандцям, м. Гончарів национален. невідступний у раз прийнятому завданню й поетичний у найменших подробицях створення. Подібно їм, він міцно тримається за навколишню його дійсність, твердо віруючи, що немає у світі предмета, що не міг би бути зведений у поетичне подання силою праці й дарування. Як художник-фламандець, г. Гончарів не плутається в системах і не рветься в області йому далекі. Як Доу, Ван дер Неер і Остад, він знає, що йому нема чого ходити далеко за предметами творчості. Простий і навіть начебто скупий на вимисел, подібно трьом зараз нами названим великим людям, м. Гончарів, подібно їм, не видає всієї своєї глибини поверхневому спостерігачеві. Але, подібно їм, він є глибше й глибше з кожним уважним поглядом, подібно їм, він ставить перед нашими очами целую життя даної сфери, даної епохи й даного суспільства, — для того, щоб, подібно їм же, назавжди залишитися в історії мистецтва й висвітлювати яскравим світлом моменти дійсності, имуловленной.

Незважаючи на деякі недосконалості виконання, про які ми будемо говорити нижче, незважаючи на видиме всім незгода першої частини роману з усіма наступними, особа Іллі Ілліча Обломова разом з миром його навколишньої як не можна більше підтверджує собою всі нами зараз сказане про дарування м. Гончарова. Обломів і обломовщина: ці слова не даром облетіли всю Росію й зробилися словами, що назавжди вкоренилися в нашім мовленні. Вони роз’яснили нам ціле коло явищ сучасного нам суспільства, вони поставили перед нами цілий мир ідей, образів і подробиць, ще недавно нами не цілком сознанних, що були нам начебто в тумані. Силоміць своєї праці людин із глибоким поетичним даруванням зробив для відомого відділу нашого сучасного життя те, що зробили родинні йому фламандці з багатьма сторонами своєї рідної дійсності. Обломова вивчив і довідався цілий народ, по перевазі богатий обломовщиною, — і мало того, що довідався, але полюбив його всім серцем, тому що неможливо довідатися Обломова й не полюбити його глибоко. Дарма до цієї пори багато ніжних дам дивляться на Іллю Ілліча як на істоту гідне посмеяния. дарма багато з людей з надто практичними прагненнями, підсилюються нехтувати Обломова й навіть кликати його улиткою: весь цей строгий суд над героєм показує одну, поверхневу й бистропреходящую причепливість. Обломів люб’язний усім нам і коштує безмежної любові — це факт, і проти нього сперечатися неможливо. Сам його творець безмежно відданий Обломову, і в цьому вся причина глибини його створення. Обвинуватити Обломова за його обломовские якості чи не значить те ж, що гніватися на те, навіщо добрі й пухкі особи фламандських бургомістрів на фламандських картинах не прикрашені чорними очами неаполітанських рибалок або римлян із Транстевере?8 Метати громи на суспільство, що народжує Обломових, на нашу думку те ж саме, що гніватися за недолік снігових гір у картинах Рюйздаля. Хіба ми не бачимо з разючою ясністю, що в цій справі вся сила поета породжена його твердим, неухильним відношенням до дійсності, крім всіх прикрас і сентиментальностей. Міцно тримаючись за дійсність і розробляючи її до глибини ще ніким незвіданої, творець «Обломова» і домігся до всього, що істинно, поетично й віковічно в його створенні. Скажемо більше, через свою фламандську, невідступну працю він дав нам ту любов до свого героя, про яку ми говорили й говорити будемо. Не спустися м. Гончарів так глибоко в надра обломовщини, та ж обломовщина, у її неповній розробці, могла б нам здатися грустною, бедною, жалкою, достойною порожнього сміху. Тепер над обломовщиною можна сміятися, але сміх цей повний чистої любові й чесних сліз, — про її жертв можна жалувати, але такий жаль буде поетичним і світлим, ні для кого не принизливим, але для багатьох високим і мудрим жалем