Отже, «Сон Обломова» розширив, узаконив і усвідомив собою многознаменательний тип героя, але цього ще не було досить для повноти створення. Новим і останнім, рішучим кроком у процесі творчості було створення Ольги Іллінською — створення до того щасливе, що ми, не обинуясь, назвемо першу думку про нього наріжним каменем всієї обломовской драми, самою щасливою думкою у всій артистичній діяльності нашого автора. Навіть залишивши осторонь всю принадність виконання, всю художність, з которою оброблена особа Ольги, ми не знайдемо достатніх слів, щоб висловити весь сприятливий вплив цього персонажа на хід роману й розвиток типу Обломова. Кілька років тому назад, звітуючи про «Рудине» м. Тургенєва12, ми мали випадок помітити, що типи в роді Рудина не пояснюються любов’ю, — тепер доводиться перевернути нашу сентенцію й оголосити, що Обломови видають всю принадність, всю слабість і весь смутний комізм своєї натури саме через любов до жінки. Без Ольги Іллінською й без її драми з Обломовим не довідатися б нам Іллі Ілліча так, як ми його тепер знаємо, без Ольгина погляду на героя ми дотепер не дивилися б на нього належним чином. У зближенні цих двох основних осіб добутку все найвищою мірою природно, кожна подробиця задовольняє взискательнейшим вимогам мистецтва — і тим часом скільки психологічної глибини й мудрості через нього розвивається перед нами! Як живить і наповнює всі наші подання про Обломове ця юну, гордовито-смілива дівчина, як співчуваємо ми прагненню всього її істоти до цього незлобивого дивака, що отделились від навколишнього його миру, як страждаємо ми її стражданням, як сподіваємося ми її надіями, навіть знаючи й добре знаючи їхній несбиточность. М. Гончарів, як сміливий знавець серця людського, з перших сцен між Ольгою і її першим обранцем, віддав більшу частку інтриги комічному елементу. Його незрівнянна, глузлива, жвава Ольга з перших мінут зближення бачить всі смішні особливості героя, не обманюючись анітрошки, грає ними, майже насолоджується ними й обманюється тільки у своїх розрахунках на тверді основи характеру Обломова. Все це разюче вірно й разом з тим сміло, тому що дотепер ніхто ще з поетів не зупинявся на великому значенні ніжно-комічної сторони в любовних справах, тим часом як ця сторона завжди існувала, вічно існує й виявляє себе в більшій частині наших серцевих прихильностей
Багато разів протягом останніх місяців нам траплялося чути й навіть читати вираження здивування про те, «як могла розумна й зірка Ольга полюбити людину, нездатного перемінити квартиру й з насолодою сплячого після обіду», — і, скільки ми можемо пригадати, всі подібні вираження належали особам дуже молодим, дуже незнайомим з жизнию. Духовний антагонізм Ольги з обломовщиною, її жартівливе, затрогивающее відношення до слабостей обранця пояснюється й фактами й істотою справи. Факти зложилися досить природно — дівчина, по натурі своєю не захопливою мішурою й порожніми світськими юнаками свого кола, зацікавлена диваком, про яке розумний Штольц розповів їй стільки історій, цікавих і смішних, незвичайних і забавних. Вона зближається з ним із цікавості, подобається йому від нема чого робити, може бути внаслідок безневинного кокетства, а потім зупиняється в здивуванні перед чудом, нею зробленим
Ми вже сказали, що ніжна, любляча натура Обломових вся опромінюється через любов — і чи може бути інакше із чистою, детски ласкавій росіянці душою, від якої навіть її лінощі відганяли розтління з помислами, що спокушають. Ілля Ілліч висловився цілком через любов свою, і Ольга, зірка дівчина, не залишилася сліпа перед тими скарбами, що перед нею відкрилися. От факти зовнішні, а від них лише один крок до самої істотної істини роману. Ольга зрозуміла Обломова ближче, чим зрозумів його Штольц, ближче, чим всі особи, йому віддані. Вона розглянула в ньому й ніжність уроджену, і чистоту вдачі, і росіянку незлобивість, і лицарську здатність до відданості, і рішучу нездатність на яку-небудь нечисту справу, і нарешті — чого забувати не повинне — розглянула в ньому людини оригінального, забавного, але чистого й анітрошки не знехтуваного у своїй оригінальності. Раз ставши на цю крапку, художник дійшов до такої цікавості дії, до такої принадності у всьому ході подій, що невдала, що сумно скінчилася любов Ольги й Обломова стала й назавжди залишиться одним з обворожительнейших епізодів у всій російській літературі. Хто зі старих не зачитувався цих сторінок, хто зі сприйнятливих юнаків при читанні їх не почував гарячих сліз на своїх очах? І якими простими, часто якими комічними засобами досягнуть такий небувалий результат! Який страх, з’єднаний з улибкою, збуджують у нас ці нескінченно різноманітні прояви обломовщини в боротьбі із щирим, діяльним життям серця!
Ми знаємо, що час відновлення упущений, що не Ользі дано підняти Обломова, а тим часом, при всякій колізії в їхній драмі серце наше, завмирає від невідомості. Чого ми не перечули при всіх перипетіях цієї пристрасті, починаючи хоч від тої мінути, коли Ілля Ілліч, дивлячись на Ольгу так, як дивиться на неї нянька Кузьминишна, важливо тлумачить про те, що недобре й небезпечно видаться наодинці, до його страшного, останнього побачення з дівчиною й до її останніх слів: «Що загубило тебе, немає ім’я цьому злу!» Чого тільки немає в цьому проміжку, у цій боротьбі світла й тіні, що віддає нам усього Обломова й зближає його з нами так, що ми мучимося за нього, коли він, охаючи й нудьгуючи, пробирається в оперу з Виборзької сторони, і опромінюємося радістю в ті мінути, коли в його обломовском, запиленому гнізді, при розпачливому гавкоті собаки, що скакає на ланцюзі, раптом є несподіване бачення доброго ангела. Перед скількома частковостями зазначеного епізоду добродушнейший сміх опановує нами, і опановує потім, щоб негайно ж змінитися очікуванням, смутком, хвилюванням, гірким співчуттям до слабкого! От до чого веде нас ряд художніх деталей, що почався ще зі сну Обломова. От де є щирий сміх крізь сльози — той сміх, що став було нам ненависний — так часто їм прикривалися скандалезние віршотворці й біографи нетверезих хабарників! Вираження, так безжалісно зганьблене бездарними письменниками, знову одержало для нас свою силу: могутність щирої, живої поезії знову відвертало до нього наше співчуття
Створення Ольги так повно — і завдання, нею виконана в романі, виконана так багато, що подальше пояснення типу Обломова через інші персонажі стає розкішшю, іноді ненужною. Одним із представників цієї зайвої розкоші є нам Штольц, яким, як здається, незадоволені багато хто із шанувальників м. Гончарова. Для нас зовсім ясно, що ця особа була задумана й обдумане колись Ольги, що на його частку, у колишній ідеї автора, падала велика праця з’ясування Обломова й обломовщини шляхом усім зрозумілого протиставлення двох героїв. Але Ольга взяла всю справу у свої руки, до щирого счастию автора й до слави його добутку. Андрій Штольц зник перед нею, як зникає гарний, але звичайний чоловік перед своєю блискуче одаренною супругою. Роль його стала незначительною, зовсім несоразмерною із працею й просторістю підготовки, як роль актора, цілий рік що готувався грати Гамлета й виступившего перед публікою в ролі Лаерта. Дивлячись на справу із цього погляду, ми готові засудити занадто часту появу Штольца, дуже ж засуджувати його як жива особа ми нездатні точно так само, як засуджувати Лаерта за те, що він не Гамлет. Ми не бачимо в Штольце рівно нічого несимпатичного, а в створенні його нічого різко неспільного із законами мистецтва: це людина звичайний і не мітить у незвичайні люди, особа, зовсім не возводимое романістом в ідеал нашого часу, персонаж, змальований з излишнею копотливостью, що все-таки не дає нам належної повноти враження. Досить докладно й поетично описуючи нам дитинство Штольца, м. Гончарів так прохолоджується до періоду його зрілості, що навіть не повідомляє нас, якими саме підприємствами займається Штольц, і ця дивна помилка неприємно діє на читача, з дитинства свого звиклого дивитися неласкаво на всякого афериста, якого ділові заняття покриті мороком невідомості. Якщо б у Штольце стояла велика потреба, якщо б тільки через нього тип Обломова був здатний до належного з’ясування, ми не сумніваємося, що наш художник, при своїй силі й пильності, не відступив би перед раз заданою темою, але ми сказали вже, що створення Ольги далеко відтіснило Штольца і його значення в романі. З’ясування через різку протилежність двох несхожих чоловічих характерів став непотрібним: сухий невдячний контраст замінився драмою, полною любові, сліз, сміху й жалості. За Штольцом залишилася тільки деяка участь у механічному ході всієї інтриги, так ще його безмежна любов до особи Обломова, у який, втім, у нього багато суперників