Твір по літературі: Обломов і «Обломовщина» у романі И. А. Гончарова «Обломов» Роман Гончарова «Обломов», опублікований в 1859 році в журналі «Вітчизняні записки», не тільки реалістично відбив тип російського байбачества, але й з епічною масштабністю розкрив причини цього явища, показав состоние Росії в післяреформений період, а також торкнувся проблеми, висунуті часом, і причини відходу дворянства з арени суспільного розвитку Росії Проблема впливу середовища на людину вже піднімалася в російській літературі, але образ пана-телепня остаточно сформувався й придбав риси типового узагальнення тільки в Гончарова. Саме герой роману, Ілля Ілліч Обломов, російський пан, втілив риси ледарства, ліні, апатії, відсутності польоту думки й почуття — словом, мертвотності духовної, котра в підсумку й привела до смерті фізичної Малюючи портрет Іллі Ілліча, Гончаров указує на риси обрюзглости, придбані до тридцяти років від нерухливого способу життя, на зніжені руки, незвичні до праці, на пухкі плечі, що не випробували тягот життя. Інтер’єр також підкреслює байдужність і лінь хазяїна будинку. Скрізь панує «занедбаність і недбалість». Показуючи звичайний день Обломова, Гончаров докладно описує деталі (засалений халат, стоптанние тапочки), постійні заклики слуги Захара для пошуків листа, хід думок героя (вставати або полежати) і відзначає невблаганний хід часу (прокинувся Обломов «рано, біля восьми ранку», коли подумав, що потрібно вставати, був уже десяту годину, але до одинадцяти ранку так і не зібрався піднятися й гостей приймав, лежачи в постелі).
У всім повторює свого хазяїна й слуга Захар. Як незмінний халат Іллі Ілліча, так і старий сюртук з дірою під пахвою — атрибут Захара. Для Обломова піднятися з дивана — неймовірні труднощі, для Захара — відірватися від грубки. Як і пан, він завжди знаходить виправдання своєї ліні.
Сперечання одного й іншого спрямовані на те, щоб нічого не робити, знайти відмовку від справи. Захар чекає, коли пан на цілий день виїде, щоб у його відсутність «покликати бабів» і зробити збирання, а Обломов чекає, коли «дозріє план», щоб написати лист вдеревню. Все внутрішнє життя Обломова проходить у марних манілівських фантазіях: те він уявляє себе Наполеоном, то героєм казок своєї няньки — словом, робить «подвиги добра й великодушності». Навіть план перебудови маєтку в його свідомості здобуває грандіозні риси: мажордом Захар, оранжереї з південними плодами. «Думка гуляє вільним птахом».
Обломов пишається своїм неробством. По його поняттях, спокій і лінь, той спосіб життя, що він веде, його «нормальний стан» — лежання — є той щирий спосіб життя, що повинен вести росіянин пан. Він гнівно вимовляє Захарові, що необережно сравнили його з іншими: «Я жодного разу не натягнув собі панчоху на ноги, як живу, слава Богові!». Однак, пишаючись своєю панською непристосованістю й незалежністю, Обломов попадає під вплив чужої волі, починаючи від Захара й кінчаючи Тарантьевим з Іваном Матвійовичем.
Таким чином, у портретній характеристиці, зовнішніх деталях, способі життя Обломова Гончаров показав типові риси російського пана-байбака: апатію, лінь, бездіяльність Подання про передісторію героя Гончаров дає читачам зі сну Іллі Ілліча, де той бачить своє дитинство, рідний будинок, сім’ю. Тут перед нами з’являється таке явище, як «обломовщина». Гончаров дає зрозуміти, що це не спосіб життя однієї людини, а стан суспільства, при якому придушується світлий початок, ініціатива, гуманність (згадаємо хворого мандрівника в Обломовке), усякий рух (заборони на ігри із сільськими хлопчиськами маленькому Іллі). З перших рядків сну Гончаров підкреслює безтурботність і спокій самої природи, що як би визначила й спосіб життя людей, що населяють Обломовку.
Немає ні бур, ні потрясінь, ні високих гір, ні неосяжних морів, як відсутні війни й дивні хвороби в житті обломовцев, як не розбурхує їхня свідомість спрямованість угору мрії й помисли. Як небо «ближче тиснеться до землі, щоб міцніше обійняти її, уберегти від негод», так і батьківська любов спрямована на рятування дитяти від праці й навчання. Як пори року незворушним порядком проходять один за одним, так і життя в Обломовке виміряється батьківщинами, крестинами, весіллям, похоронами Тиша й нерухомість природи перебуває в гармонії із сонним способом життя обломовцев, і письменник наголошує на цьому «нічим непереможним всепоглинаючому сні, схожому на смерть». З одного боку, мотив сну, співзвуччя з ним мертвотності дум і способу життя Гончаров покаже в інших епізодах, що розкривають суть обломовщини, з іншого боку — сон, як мрія, як ідилія патріархального життя, зосередженість на фізіологічних потребах (їжа, сон, продовження роду), прихильність 284 Людей до одного місця, замкнутість від зовнішнього миру, м’якість і сердечність, більша, ніж у далекому зовнішньому діловому світі, людяність, самодостатність поетизуються Гончаровим, як і сама Русь Таким чином, життєва позиція Обломова формувалася в цьому середовищі з її поняттями й ідеалами, де праця люди сприймали як «покарання господне», де все необхідне зроблять триста Захаров, де перед очами в Илюшеньки був приклад батька, вся діяльність якого полягала в спостереженні, хто куди пішов і що поніс, де наділений неосяжною материнською любов’ю хлопчик придбав риси м’якості, ніжності, чуйності («голубине серце»), але втратив волю й бажання трудитися. «Усе почалося з невміння надягати панчохи, а скінчилося невмінням жити». Як ніколи обломовци, зштовхнувшись із реальним зовнішнім миром, спасували перед листом, так і згодом Обломов спасує перед відповідальністю за свою помилку (переплутає Астрахань із Архангельськом) і подасть у відставку.
Як батько Іллі Ілліча не зміг послати другові рецепт пива, так і Ілля Ілліч не зможе не написати лист керуючому в село, не відповісти другові Штольцу. Крім усякої ініціативи з життя хлопчика, суспільство вбило в ньому всякий живий рух, але душу дитини збереглася в Обломове у всій ніжності, наївності, щиросердості, чим він був цікавий Гончарову. Саме ці якості, яких не було ні в кого з навколишніх, залучили в Обломове Ольгу Іллінську, дівчину надзвичайно розумну, чисту, натуру цільну, глибоку. Вона могла розглянути, що ховається за оболонкою незграбного телепня. Для Ольги не важливий зовнішній вигляд, вона цінує звичайні людські якості: розум, щирість, природність, що, у свою чергу, залучило до неї героя. У цьому Обломов і Ольга схожі, але тільки ветом.
Випробовуючи любов’ю свого героя, Гончаров іде випробуваним шляхом у російській літературі, перевіряючи його особистість на заможність. Ольга для Обломова ідеал, як і для Гончарова. Ольга полюбила не реального Обломова, а майбутнього, яким вона хотіла його бачити. Обломов же зрозумів це набагато раніше Ольги й постарався застерегти неї, а себе вберегти від майбутніх щиросердечних хвилювань. Весілля було неможливе споконвічно. Ольга вимагала діяльності — Обломов прагнув до спокою. Для Ольги ідеал життя — у прагненні до розвитку душі й інтелекту, для Обломова — у безтурботному сімейному колі з низкою обідів і вечерь Цей ідеал сім’ї, рідну обломовщину Ілля Ілліч знаходить у шлюбі з Гафією Матвіївною Пшенициной, міщанкою, у будинок якої він переїхав з Горохової вулиці. В описі двору Гончаров дає багатозначну характеристику тиші й спокою, відзначаючи, що «крім гавкаючого собаки, здавалося, ні однієї живої душі не було».
Першої, що зауважує Обломов у Гафії, — її хазяйновитість і обґрунтованість. У веденні господарства вона талановита, але в іншому нічого не розуміє. Почуття Обломова до Пшенициной було приземленим, до Ольги — піднесеним. Про Ольгу він мріє, на Гафію дивиться, для весілля з Ольгою потрібно було щось зробити, а шлюб з Гафією складається сам собою, непомітно.
Навіть Штольц уже залишив надію витягтися із цієї обломовщини свого друга, побачивши «вічний» халат Іллі Ілліча. Якщо Ольга «зняла» халат, то Гафія, залатав, «щоб довше прослужив», знову наділила в нього Обломова. Єдине, що може зробити Штольц, — це подбати про сина Обломова. Таким чином, передаючи на виховання Штольцу маленького Андрюшу, Гончаров показує, за ким майбутнє Нерозривний зв’язок з обломовской середовищем не може перебороти й Гафія, який після смерті Обломова Штольц пропонував жити разом із сином.
Значення образа Обломова надзвичайно велико. Його Гончаров протиставив суєтності й безглуздості петербурзького життя Волкових, Судьбинских, Пенкиних, що забули про людину й прагнуть задовольнити своє дрібне марнославство або меркантильні інтереси. Цю петербурзьку «обломовщину» не приемлет і Гончаров, вустами Обломова виражаючи протест проти осуду «занепалих людей». Про жаль до «занепалих» говорить Обломов, у пориві почуттів уставши з дивана.
Не бачачи змісту в суєтному житті Петербурга, у погоні за примарними цінностями, байдикування Обломова — своєрідний протест проти наступаючого раціоналізму буржуазної епохи. У цю епоху Обломов зберіг чисту дитячу душу, але «обломовщина» — апатія, лінь і відсутність волі — привела його до загибелі духовної й фізичної Отже, значення добутку в тім, що Гончаров показав реальну картину стану російського суспільства, при якому кращі задатки людини придушуються бездіяльним життям. Образ Обломова, що зберіг » голубину душу» в епоху зміни феодального укладу буржуазним і воплощающего лінь і апатію, придбав загальне значення Роман Гончарова «Обломов» вийшов у світло в 1859 році, коли Росія стояла на порозі змін в економічному й політичному житті, викликаних необхідністю скасування кріпосного права Роман відразу став предметом загальної уваги як для читачів, так і для критиків. Виділяється оцінка роману Добролюбовим. У статті «Що таке обломовщина?
» критик назвав роман Гончарова «знаменням часу», а також помітив, що в Гончарова були попередники в зображенні «обломовщини» і подібних з нею соціально-моральних явищ У романі Гончаров торкнувся проблеми, які висунуло час, і показав реальний стан російського дворянського суспільства в післяреформений період Вроссии. Роман «Обломов» — це роман про героя й про явище, що породило цього героя, — «обломовщині». Головна діюча особа роману — Ілля Ілліч Обломов, потомствений дворянин, розумна, культурна людина, що одержала гарне утворення. Так, Гончаров малює портрет Обломова: «Це була людина років тридцяти двох — тридцяти трьох, приємної зовнішності з темно-сірими очами, але з відсутністю всякої певної ідеї, усякої зосередженості в рисах особи». Автор відзначає «вираження утоми й нудьги», нездоровий вид від недоліку руху й повітря. Для більше повного розкриття характеру героя Гончаров у всіх подробицях описує побут Обломова, а весь перший розділ присвячений одному дню з життя Іллі Ілліча Байдужність до себе й до всього, що оточує Обломова, найбільше яскраво проявляється в описі його кабінету: «По стінах, біля картин, ліпилася у вигляді фестонів павутина, нагодована пилом: дзеркала… могли служити скрижалями для записування на них по пилу заміток на пам’ять».
Захар, слуга Іллі Ілліча, як би повторює собою свого хазяїна. І якщо дорогий східний халат Обломова «засалився», те в Захара — постійна діра під пахвою, з якої стирчить шматок нижньої сорочки. Сам ледачий, він спекулює на ліні пана, і для своєї недбайливості й ліні він завжди знаходить виправдання. «Обломову й хотілося б, щоб було чисто, так він тільки бажав, щоб це робилося як-небудь непомітно, саме собою, а Захар завжди заводив позов, як тільки починали жадати від його змітання пилу, миття підлог і т.п…
» Ілля Ілліч по характері чесний, добрий, лагідний. Його друг Андрій Штольц говорить про нього: «Це кришталева, прозора душа». Але ці риси доповнюються такими якостями, як безвільність і лінь. «Лежання в Іллі Ілліча було його нормальним станом». Життя Обломова позбавлене прагнень до змін, перетворенням.
Найбільше на світі він цінує спокій, не маючи сил і бажання боротися, якщо можна жити й так. Як тільки доля ставить перед ним проблему вибору, що виникає рано або пізно перед будь-якою людиною, Обломов пасує перед життєвими проблемами й труднощами И тільки іноді, у рідку свідому мінуту, він починає зі смутком і болем розуміти своє положення. «А тим часом він болісно почував, що в ньому зарито, як у могилі, якесь гарний, світлий початок…» «Однак… цікаво б знати…, отчого я такий?» — задає собі питання Обломов.
Відповідь на це питання Гончаров дає в IX главі першої частини «Сон Обломова», що переносить читача в пору дитинства Илюши, у село Обломовка, де відбувається формування характеру героя, до джерел такого явища, як «обломовщина». Село — це особливий мир, далекий суєтності й потрясінням життя. Картини природи являють собою ідилічний пейзаж, що не може бути порушений ніякими бурами й стихіями. Сонце світить рівно, опади випадають у свій час у потрібній кількості, мороз крепчает, як і покладено у Водохрещення. Нічого не порушує сформований порядок. У природі присутня гармонія Точно так само була влаштована й життя в Обломовке, де й хазяї, і слуги жили в «сонному царстві», де «норма життя була готова й преподана їм родителями, а ті перейняли її, теж готову, від дідуся, а дідуся від прадіда, із завітом дотримувати її цінність і недоторканність» Будь-яка спроба й ініціатива Илюши до самостійної дії припинялася, тому що для цього був «Захар і ще триста Захаров». «Усе почалося з невміння надягати панчохи, а скінчилося невмінням жити». Покинувши Обломовку, «цей рай на землі», Ілля Ілліч виявився неспроможним до життя, далекої від миру дитинства.
З’явилася необхідність у самостійному виборі й прийнятті власних рішень. Потрапивши на службу, він пасує перед тими проблемами, з якими зіштовхується. Злякавшись відповідальності за допущену помилку (відправляє лист із документами замість Архангельська в Астрахань), Обломов позначається хворим, а після йде вотставку. Використовуючи вже відомий прийом у літературі, Гончаров піддає свого героя випробуванню любові. Адже саме в любові й дружбі особистість проявляється найбільше яскраво. Обломов закохується в Ольгу Іллінську.
Ольга цінує й любить в Обломове його доброту, його ніжне серце й тонку душу. Вона вірить у нього, вірить у те, що він здатний відродитися до нового життя, що саме її любов змінить його. «Поема любові» з її страстями, зльотами й падіннями здалася Обломову «преважкою школою життя». Він лякається тих високих властивостей душі, якими він повинен володіти, щоб стати гідним любові Ольги, лякається тих побутових труднощів, які виникають довкола нього. А перебороти, усунути їх він не може — не знає як.
Свій ідеал він знаходить на Виборзькій стороні, у будинку Гафії Матвіївни Пшенициной, що нічого не жадає від його, як Ольга, а просто сліпо любить його, потураючи йому у всім. Така любов не тільки не здатна відродити Обломова до нового життя, а, навпаки, губить і знищує остаточно. Ольга «зняла» з його халат, Гафія ж знову «надягла». Але саме в будинку Гафії Пшенициной Обломов щасливий, тому що саме тут він знаходить свою Обломовку. Гончаров, безумовно, засуджує лінь, острах руху й життя Обломова нездатність до практичної діяльності, підміну життя розпливчастою мрійністю. Спочатку він навіть хотів назвати роман «Обломовщина». «Одне слово, — думав Ілля Ілліч, — а яке… отрутне».
Автор бачить також і причини, що породили це явище, — умови такого помісного життя дозволили поміщикові не піклуватися про «хліб насущному». Звичка жити чужою працею, закладена з дитинства, привела до загибелі, придушила кращі початки особистості Гончаров реалистично зобразив картину російського дворянського життя, при якій кращі цінності людини вбиваються бездіяльністю. Образ Обломова виявився позачасовим поняттям, що втілило в собі лінь, апатію, нездатність до самостійної дії, і придбав загальне значення Одним з видатних добутків літератури XIX століття є роман И. А. Гончарова «Обломов». Добуток з’явився своєрідним дзеркалом своєї епохи. «Обломов» став для російського суспільства «книгою підсумків». Саме тому Добролюбов привітав добуток Гончарова.
Роман розкрив страшну силу традиції, показав таке існування, при якому «норма життя була готова й преподана… родителями, а ті прийняли неї, теж готові, від дідуся, а дідусь від прадіда…». Утвір Гончарова переконувало читачів, що для живого життя мало однієї наступності — їй необхідне відновлення Краще, що могла породити поміщицьке середовище, — це Обломов з його «золотим серцем». В особистих проявах Ілля Ілліч чистий і шляхетний, але він весь захований тільки в них. Не випадково Ольга Іллінська увесь час чекає від героя виходу в мир суспільний. Дівчина, що полюбила Обломова й марне питавшаяся врятувати його, запитує: «Що загубило тебе? Немає ім’я цьому злу…» — «Є… Обломовщина», — відповідає герой.
Життя, схожа на сон, і сон, схожий на смерть, — от доля не тільки головного героя роману, але й багатьох інших персонажів. Події, описувані в добутку, звичайні для громадського життя 1855 — 1862 років. У цьому полягає трагізм роману, у якому описана уходящая в минуле патріархальна Русь Отже, Обломов лежить на дивані в зручному домашньому халаті, а життя йде безповоротно. Спокій — ідеал життя героя, «його нормальний стан». Ілля Ілліч Обломов — російський поміщик, що жив у Петербурзі на доходи від свого маєтку. Це людина років тридцяти двох-трьох від роду, середнього росту, приємної зовнішності, одержав прийняте у дворянському суспільстві утворення, колись мріяв про службу, про подорожі, захоплювався поезією. По розуму й розвитку він коштує вище своїх знайомих — Волкова, Пенкина, Судьбинского, Тарантьева. Обломов має багатьма позитивними якостями. «Це кришталева, прозора душа», — говорить про нього Штольц.
Спроби друга розбудити героя до життя ні до чого не приводять. Багато відповідей на питання автор дає в «Сні Обломова» у дев’ятому розділі роману В Обломовке, у далекі дитячі роки, зложилася важлива й у наступному житті багато в чому визначального чорта характеру Іллі Ілліча — поетична мрійність. Тут же Гончаров, слідом за Пушкіним, підкреслює, що дворянська культура нерозривно пов’язана з народним ґрунтом. Ці станові традиції, з одного боку, зіграють сумну роль у становленні характеру Обломова, перетворися почасти в риси 288 «обломовщини». Але ці ж підвалини дозволять героєві зберегти природність і вільний стан душі, що виявиться вище життєвого практицизму Штольца. В обломовском сні, у його відношенні до минулого життя таяться розгадки наступних дій героя. Обломова не можна до кінця зрозуміти, якщо не усвідомити казково-міфологічної природи його характеру, відтвореної саме в «Сні Обломова». Казка з «Сну Обломова» переходить у життя героя й поселяється разом з ним на Виборзькій стороні, «сьогодення й минуле злилися й перемішалися». І знову герой поринає в «сонне царство», тільки воно вже йменується «життя».
Не випадково в романі Гончарова герой попадає з обломовского раю не куди-небудь, а саме в Петербург — місто напівросійський, напівєвропейський, холодний, чиновний, повний суєти. Всі тут протилежно вдачам в Обяомовке: обтяжна служба, нещирі відносини між людьми, навіть погода — похмура й сумовита. Образ Іллі Ілліча — це втілена ностальгія по минулому. Як сумує людина про своє дитинство, так сумує й народ про своє минуле, що завжди здається краще сьогодення Обломов — лише дитя свого часу. Царство кріпак Росії — от джерела обломовской апатії, бездіяльності, страху перед життям.
Звичка одержувати всі даром, не прикладаючи ніякої праці, — основа всіх учинків і дій Обломова. У своєму добутку Гончаров створив узагальнений образ. Це літературний тип, система пороків дворянського суспільства. В образі Обломова втілені типові риси російського характеру. Автор показав російського пана — лінивця із широкою душею й добрим серцем, високими почуттями. На відміну від навколишніх його людей, Обломов усвідомлює свою непридатність для нового життя, при цьому мучається, сьогоднішнє життя його також не влаштовує: «Коштує заради такого життя вставати з дивана». Перетворившись у непотрібне й гірке животіння, життя Обломова закінчується, так і не завершившись чим-небудь значимим.
Майбутнє країни не за такими людьми, як Ілля Ілліч У своєму романі, якому можна назвати центральним у творчості письменника, Гончаров зумів реалістично відбити всі ті складні процеси, які проходили в російському суспільстві в другій половині XIX сторіччя. В особі Обломова, з одного боку, відтворений образ російського пана, а з інший, — пороки сучасної авторові дійсності — «обломовщини».