Твір по літературі: Образ катерини, його ідейний зміст у драмі А. Н. Островського Гроза Отчого люди не літають так, Як птаха? (А. Н. Островський «Гроза») ПЛАН I. Історія написання драми, прообраз Катерини II. 1. Місце Катерини серед інших осіб драми: А) виховання й життя до заміжжя Б) умови життя після заміжжя 2. Характерні риси Катерини: А) щирість і правдивість Б) пристрасність натури, глибина й більша сила почуттів В) рішучість, сила волі 3. Катерина й суспільство м.
Калинова: А) з ким і за що ведеться боротьба Б) на чому заснована внутрішня боротьба в душі Катерини В) які події спонукали до публічного каяття Г) які події спонукали до самогубства Д) чому не могли допомогти Борис і Тихін Е) відмінність протесту Катерини від протесту Кулибина III. Роль образа Катерини для сучасників і наступних поколінь росіян людей Існує версія, що Островський писав «Грозу», будучи закоханим у замужню акторку Малого театру Любу Косицкую. Саме для неї він писав свою Катерину, саме вона її й зіграла. Однак акторка не відповіла на полум’яну любов письменника — вона любила іншого, котрий пізніше довів неї до вбогості й ранньої смерті. Але тоді, в 1859г, Любов Павлівна грала немов свою долю, жила зрозумілими їй почуттями, створивши образ юної зворушливої Катерини, що скорив навіть самого імператора Катерина росла в заможному купецькому будинку легко, безтурботно, радісно. Розповідаючи Варварі про своє життя до заміжжя, воно говорить: «Я жила, ні про чому не тужила, точно пташка на волі. Маменька в мені душі не сподівалася, наряджала мене, як ляльку, працювати не примушувала, що хочу, бувало, то й роблю».
Виховуючись у гарній сім’ї, вона придбала й зберегла всі прекрасні риси російського характеру. Це чиста, відкрита душа, що не вміє брехати. » Обманювати-Те я не вмію; сховати-те нічого не можу», — говорить вона Варварі А жити в сім’ї чоловіка, не вміючи причинятися, неможливо. Основний конфлікт у Катерини — зі свекрухою Кабанихой, що усіх у будинку тримає в страху. Філософія Кабанихи — лякати й принижувати.
Дочка її Варвара й син Тихін пристосувалися до такого життя, створюючи видимість слухняності, але відводили душу на стороні — аби тільки «шито так крито була» (Варвара — гуляючи по ночах, а Тихін — напиваючись і ведучи розгульний спосіб життя, вирвавшись із будинку). Катерина ж, тиха, що не втручається в домашні справи, лякає Кабаниху. Чим же? — Своєю чистотою, гарячою, щирою душею, що не терпить фальші. Так, Катерина не причиняється, що шанує звичаї, які не приймає душею: не стала вити після від’їзду чоловіка, як хотіла свекруха Та й про свою любов до Бориса зізналася відразу — спочатку Варварі, а після приїзду чоловіка — і йому, і свекрухи. Глибина, сила й пристрасність її натури проявляються в її словах, що якщо життя тут їй обридне, то не удержати неї нічим — або у вікно кинеться, або у Волзі утопиться. І мрії в неї «дивні», незрозумілі для місцевих обивателів: «Отчого люди не літають так, як птаха?», і сни казкові: «сняться мені або храми золоті, або сади якісь незвичайні, і всі співають невидимі голосае» А яку сміливість, силу волі треба було мати замужній жінці, щоб зізнатися в любові Борисові, вклавши в нього все своє бажання волі, щастя. Саме ці якості Катерини й вступають у конфлікт із миром Марфи Кабановой, для якої сліпе поклоніння традиціям старовини — не щиросердечна потреба, а єдиний шанс зберегти свою владу.
Навіть до релігії в них різне відношення: у Катерини це природне почуття («до смерті любила в церкву ходити! Точно, бувало, я в рай увійду»), а в Кабанихи — святенництво, формальність (швидко переходить від думок про бога до життєвих справ). Катерина — краща, але все-таки частина патріархального ладу — їй властивий релігійний страх (боїться грози як кари за гріх). Саме гроза й страх кари господньої, так ще почуття провини перед чоловіком спонукали її привселюдно зізнатися у своєму гріху Вона біжить із ненависного будинку, де чоловік жалує її, але б’є (тому що так треба); шукає Бориса для захисту, сподіваючись на допомогу, але знаходить тільки співчуття й безсилля коханої людини. Борис слабшав, безвладний.
«ех, каби сила!»-тільки й міг сказати він. Катерина залишається одна й кидається з обриву, не бажаючи жити в цьому страшному світі. Я вважаю, що цей учинок не від слабості, а від сили її характеру Протест Катерини сильніше протесту Кулигина, що залежить від «сильних миру цього», а тому далі словесних міркувань не йде Образ Катерини кличе до волі, духовному розкріпаченню. За словами Добролюбова «Вона рветься до нового життя, хоча б їй довелося вмерти в цьому поривее» Її порив, загибель не зрячи: адже пішла Варвара з будинку, збунтувався Тихін, валить мир Кабанихи (втративши авторитет, їй залишається тільки піти в монастир). Недарма п’єсу забороняли до постановки, углядев у ній «завуальований заклик до збурювання». Обивателі не пускали на п’єсу своїх дочок Для нас же образ Катерини — це вигляд прекрасної російської, чистої, світлої душі.
Це те, що спонукує нас боротися з «темними» силами самодурства, неуцтва, хамства, пристосовництва, які є й по цей день