Твір по літературі: Образ ольги іллінською в романі И. А. Гончарова «Обломов» «Розбирати жіночі образи, створені И. А. Гончаровим, значить пред’являти претензію бути великим знавцем жіночого серця», — помітив один з найбільш проникливих російських критиків — Н. А. Добролюбов. Дійсно, образ Ольги Іллінською можна назвати безсумнівною удачею Гончарова-Психолога. У ньому втілилися не тільки кращі риси російської жінки, але й все краще, що бачив письменник у російській людині взагалі. «Ольга в точному значенні не була красуня, тобто не було ні білизни в ній, ні яскравого колориту щік і губ, і ока не горіли променями внутрішнього вогню… Але якщо б її перетворити в статую, вона була б статуя грації й гармонії» — саме так, усього в декількох деталях дає И. А.
Гончаров портрет своєї героїні. І вже в ньому ми бачимо ті риси, які завжди залучали російських письменників у будь-якій жінці: відсутність штучності, красу не застиглу, а живу. «У рідкій дівиці, — підкреслює автор, — зустрінеш таку простоту й природну волю погляду, слова, учинку… Ні манірності, ні кокетства, ніякої неправди, ніякої мішури, ні наміру». Ольга чужа у своєму середовищі. Але вона не жертва, тому що в ній є й розум, і рішучість, щоб відстоювати право на свою життєву позицію, на поводження, не орієнтоване на загальноприйняті норми. Не випадково Обломов сприйняв Ольгу як втілення того ідеалу, про яке він марив. Ледь Ольга проспівала «Casta diva», він відразу «довідався» її. Не тільки Обломов «довідався» Ольгу, але й вона його.
Любов для Ольги стає не тільки випробуванням. «Де вона брала уроки життя?» — із замилуванням думає про неї Штольц, що любить Ольгу саме такою, перетвореною любов’ю Саме відносини головного героя роману з Ольгою дозволяють нам глибше зрозуміти характер Іллі Обломова. Саме Ольгин погляд на свій коханого допомагає читачеві подивитися на нього так, як того хотів автор Що ж бачить Ольга в Обломове? Розум, простоту, довірливість, відсутність всіх тих світських умовностей, які також далекі їй. Вона почуває, що в Ілля немає цинізму, але є постійне прагнення до сумніву й співчуття.
Але Ользі й Обломову не призначено бути щасливими Обломов передчуває, що їх з Ольгою відносини не можуть завжди бути їхньою особистою справою; вони неодмінно обернуться безліччю умовностей, обов’язків. Треба буде «відповідати», займатися справами, стать членом суспільства й главою сім’ї й так далі. Штольц і Ольга дорікають Обломова в бездіяльності, а він у відповідь лише дає незбутні обіцянки або посміхається «якось шкода, соромливо, як жебрак, якого дорікнули його наготою». Ольга постійно міркує не тільки про своє почуття, але й про вплив на Обломова, про своїй «місії»: «И все це чудо зробить вона, така боязк, мовчазна, котрої дотепер ніхто не слухався, що ще не початку жити!» І любов стає для Ольги боргом, а тому вже не може бути безоглядної, стихійної. Більш того, Ольга не готова пожертвувати заради любові всім. «Тобі хотілося б довідатися, чи пожертвувала б я тобі своїм спокоєм, чи пішла б я з тобою цим шляхом?.. Ніколи, нізащо!
» — рішуче відповідає вона Обломову. Обломов і Ольга чекають друг від друга неможливого. Вона від нього — діяльності, волі, енергії; у її поданні він повинен стати схожим на Штольца, але тільки зберігши при цьому краще, що є в його душі. Він від її — безоглядної, самовідданої любові. І обоє вони обманюються, переконуючи себе, що це можливо, а тому неминучо кінець їхньої любові. Ольга любить того Обломова, якого створила вона сама у своїй уяві, який вона щиро хотіла створити в житті. «Я думала, що пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, — а ти вуж давно вмер», — із працею вимовляє Ольга суворий вирок і ставить гірке запитання: «Хто прокляв тебе, Ілля? Що ти зробив? <…
> Що загубило тебе? Немає ім’я цьому злу…» «Є, — відповідає Ілля. — Обломовщина!» Трагедія Ольги й Обломова стає остаточним вироком тому явищу, що зобразив Гончаров Ольга виходить заміж за Штольца.
Саме він зумів домогтися того, що в душі Ольги здоровий глузд, розум остаточно перемогли її почуття, що терзало. Її життя можна назвати щасливої. Вона вірить у свого чоловіка, а тому любить його. Але Ольга починає почувати непояснену тугу. Механічне, діяльне життя Штольца не дає тих можливостей для руху душі, які були в її почутті до Обломову. І навіть Штольц угадує: «Довідавшись раз, його розлюбити неможливо». З любов’ю до Обломову вмирає частина душі Ольги, вона назавжди залишається жертвою «Ольга, по своєму розвитку, представляє вищий ідеал, який тільки може тепер російський художник викликати з теперішнього російського життя, <…
> жива особа, тільки таке, яких ми ще не зустрічали», — писав Добролюбов. Ми можемо впевнено сказати, що Ольга Іллінська продовжує ту галерею прекрасних жіночих типів, що відкрила Тетяна Ларіна і якими буде захоплюватися не одне покоління читачів