Образ Печорина в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» У тисяча вісімсот тридцять восьмому року Михайло Юрійович Лермонтов почав роботу над «Героєм нашого часу», опираючись на свої кавказькі враження. У процесі створення добутку «Біла» і «Тамань» були опубліковані у вигляді окремих повістей. При публікації «Фаталіста» в «Вітчизняних записках» редакція помістила повідомлення про те, що автор припускає найближчим часом видати «збори своїх повістей і надрукованих, і ненадрукованих». Завершувався анонс багатообіцяючими словами «Це буде новий, прекрасний подарунок російській літературі». Отже, читачі чекали збірник повістей і автор споконвічно, видимо, не задумував свій добуток як цілісне й зв’язне оповідання.
Але все-таки в 1840 році роман «Герой нашого часу» побачив світло. Композиція роману підпорядкована розкриттю характеру Печорина. Григорій Олександрович Печорин-Головний герой роману Печорин-Це молодий аристократ, якому все було цікаво. Він з’являється дуже допитливим, що активно втручається в навколишнє життя, людиною. Із самого початку роману Печорин здається дуже небайдужим, бажаючим взяти від життя якнайбільше. На початку якось не зрозумілі мотиви його вчинків Поступово в боротьбі із суспільством Печорин втрачає свою активність, стає байдужим, холодним споглядальником.
Якщо в главі «Тамань» Григорій Олександрович активний, навіть цікавий, то глава «Мері» виявляє нам уже інфантильної людини, пливучого за течією, тільки від’їзд Віри на короткий час відроджує в ньому бажання кардинально змінити своє життя. Ми бачимо розпач і сльози героя: «При можливості втратити її навіки Віра стала для мене дорожче всього на світі — дорожче життя, честі, щастя!..» Ми радуємося, що «людина» у Печорине не вмер, він ще здатний глибоко й щиро любити. Печорин, за словами автора, «портрет, складений з пороків свого покоління», але він викликає моє співчуття й навіть жаль. Я його засуджую за егоїзм, зайву гордовитість, зневагу до навколишньої, але й щиро жалую.