Образ петербурга в романі «Злочин і покарання»

Твір по літературі: Образ петербурга в романі «Злочин і покарання» Образ Петербурга є одним з найбільш важливих у романі. Насамперед це місце дії, на тлі якого розвертаються події. У той же час образ столичного міста має деяку філософську перспективу. Разумихин, міркуючи про причини пороків у суспільстві, говорить про Петербург як про «середовище». Таким чином, у романі ставиться питання про вплив «середовища» на людину, у цьому випадку про вплив Петербурга на Раскольникова й на появу його теорії З одного боку, Достоєвський створює образ цілком конкретного міста в певний період часу. Відмінною рисою є топографічна точність зображення міста, згадування реальних місць, визначних пам’яток Петербурга. Це створює ефект причетності що відбуває, надає відчуття реальності.

Навіть жару, духота — історично вірні мотиви, сучасники відзначали надзвичайну жару в Петербурзі влітку 1865 року. З іншого боку, автор створює дивну атмосферу напів’яви; випливаючи за героєм, читач втрачає відчуття реальності й не бачить її границь. Мотиви жари й духоти стають характеристиками стану як героя, так і міста, суспільства. Духота, на якій акцентує увагу автор, — це символ безвихідності, безперспективності положення героїв. Вони мечуться по місту й не можуть урятуватися від жари, духоти, що стали частиною загальної атмосфери роману. З описом комірки Раскольникова в романі з’являється мотив тісноти, скрутності. Пульхерия Олександрівна порівнює кімнату сина із труною, і це не дивно. «На аршині простору» живуть і інші герої роману: Мармеладови, Соня. Це герої самі «принижені й ображені» у романі, а Лизавета, сама беззахисна й забита істота в романі, взагалі не має власної кімнати, тому що вона живе із сестрою.

Тіснота — явище не тільки матеріальне, адже всі герої роману почувають себе стесненно, дискомфортно в духовному плані. Ще один мотив, що постійно виділяє автор, — це мотив бруду на вулицях, і не тільки. Петербург з’являється як місто контрастів: сірість, бруд, тіснота, «смердючий, курний> заражений містом повітря» — з одного боку, і величні будинки, прекрасні фонтани — з іншої. Не випадково Розкольників замислюється про фонтани, коли йде на вбивство. Фонтани дають живлющу, що очищає вологу, який бракує в задушливому місті. Можливо, Розкольників сподівається, що його вбивство стане таким рятівним фонтаном для нього самого і його близьких. Мотив води, однак, приймає лиховісний характер: у ріці намагається утопитися п’яна жінка З урбаністичним пейзажем у роман входять картини вбогості, пияцтва, нещасть нижчих шарів суспільства. Автор піднімає проблеми, актуальні для сучасного йому Петербурга, і дає їм інше висвітлення, відмінне від офіційного, традиційного, за допомогою теорії Раскольникова.

Найбільш важливими проблемами обтяжена сім’я Мармеладових. У цьому «Злочин і покарання» перегукується з віршем Н. А. Некрасова «Ранок»: ті ж проблеми пияцтва, проституції, дуелей, економічного розшарування міських жителів, мотив самогубств. У романі закінчує життя самогубством Свидригайлов, інші герої роблять спроби, п’є й гине п’яним під колісьми екіпажа Мармеладов, «пішла по жовтому квитку» Соня й у загальному-те т же саме збиралася зробити Дуня, змушує просити милостиню своїх дітей Катерина Іванівна. Всі ці герої — безпосереднє оточення Раскольникова, місто з його проблемами є тим середовищем, у якій створюється й знаходить собі застосування теорія Раскольникова.

Петербург стає тією сценою, на якій проходить життя героїв. На вулиці великого міста виходять герої роману: і Катерина Іванівна з дітьми, і Сонечка, і навіть Розкольників приходить на Сінну, щоб покаятися перед усіма, зізнатися; до цього він багато бродить по вулицях міста, і те, що він бачить, неприємно вражає його. Таким чином, автор створив у романі надзвичайний образ Петербурга — конкретну соціально-побутову картину й місто символів одночасно. Традиція зображення Петербурга як міста контрастів, міста таємничого й у той же час конкретно реалістичного, пізнаваного йде в російській літературі від Н. В.

Гоголя, письменника «натуралістичної школи»; Петербург Достоєвського разом з образом великого столичного міста ввів у роман особливу атмосферу духоти, тісноти, бруду, животіння героїв і їхніх проблем. Петербург, з одного боку, та «середовище», у якій існують герої, у якій бере свої соціальні джерела теорія Раскольникова. Хоча причина злочину головного героя полягає не в тім, що ця «середовище заїло», але, безумовно, атмосфера Петербурга психологічно підштовхнула Раскольникова кпреступлению.