Образ платона каратаева і його художня роль у романі Л. Н. Толстого «Війна й мир»

Твір по літературі: Образ платона каратаева і його художня роль у романі Л. Н. Толстого «Війна й мир» Незважаючи на те що у величезному романі-епопеї цей герой займає порівняно небагато місця, значення його дуже велико. Він важливий нам і сам по собі, і особливо по тій ролі, що він зіграв у долі Пьера Безухова. Платон Каратаев допоміг йому зрозуміти сенс життя, знайти згоду й мир із самим собою й людьми В образі Платона Каратаева Толстой зобразив мирний, добрий, щиросердечний початок, гранично підсилив, зміцнив у ньому риси простої російської людини, зробив його уособленням усього доброго, російського, круглого. Це проявляється у всім: у зовнішньому вигляді — округлості його голови, спини, рук, рухів; у посмішці, пестливості й любовному розташуванні, з якого він ставиться до кожної живої істоти — солдатам, Пьеру, французам (вони теж для нього частина миру, що він любить), своїй ліловій собачці. Це проявляється в округлості, у рухах, жестах, особою ладности його занять, найрізноманітніших справ, якими він зайнятий безупинно й у які проявляє однакове вміння Толстой пише, що, потрапивши в полон, Платон Каратаев відкинув від себе все напущене на нього, далеке, солдатське й мимоволі вернувся до колишнього, селянському або «християнського», як він вимовляв, народному складу Він любив у вільний час (увечері) розмовляти, розповідати або співати щось, любив слухати казки, але найбільше він любив слухати оповідання про теперішнє життя. Платон Каратаев любив говорити й говорив добре, прикрашаючи своє мовлення ласкательними словами, прислів’ями й приказками — тими народними виреченнями, які здаються настільки незначними, узяті окремо, і котрі одержують раптом значення глибокої мудрості, коли вони сказані кстати.

У Платоні Каратаеве ми бачимо гармонію внутрішнього життя, що дається безмежною вірою у волю Бога на все происходящее на Землі, вірою в те, що однаково зрештою переможуть добро й справедливість, звідси його непротивлення злу насильством і прийняття всього, що б не відбувалося Важливо ще те, що «життя його, як він сам дивився на неї, не мала змісту як окреме життя. Вона мала сенс тільки як частка цілого, що він постійно почував». Платон Каратаев втілює собою той світовий закон, до збагнення якого прагнуть улюблені герої Товстого До зустрічі з Каратаевим Пьер пережив свою найдужчу щиросердечну кризу. З тої мінути, як він побачив страшну сцену розстрілу безневинних людей солдатами, що не хотіли етого робити, «у душі його начебто раптом висмикнута була та пружина, на якій усе трималося й представлялося живим…

У ньому, хоча він і не віддавав собі звіту, знищилася віра й у благоустрій миру, і в людську душу, і в Бога…» Платон Каратаев допоміг Пьеру відновити почуття стійкості миропорядка, в основі якого лежить любов і взаєморозуміння, допоміг позбутися від його страшного питання, що мучило: «навіщо?» Пьер відчув радість звільнення від пошуків мети й сенсу життя, тому що вони тільки заважали йому відчути, що сенс життя — у самому житті, в усвідомленні того, що скрізь, у всьому, поруч із людьми є Бог, що усіх любить і без волі якого не спаде волось із голови людини. Саме в полоні, завдяки Каратаеву, випробуванням і позбавленням, Пьер знову знайшов віру в Бога, навчився цінувати саме життя, кинув, як пише Толстой, «розумову зорову трубу», у яку він дивився через голів людей, і радісно споглядав навколо себе вічно змінюється, вічно велике, незбагненне й нескінченне життя Звичайно, шлях шукань Пьера не закінчується на цьому, він триває й далі, що видно з епілогу. Але ці пошуки будуть опиратися тепер на міцний фундамент загального життя, у яку ввійшов Пьер, на необхідність любові до всього, що його оточує. Це знання придбав Пьер у спілкуванні із Платоном Каратаевим, що з’явився для нього вищим втіленням простоти, добра й правди