Образ поміщика Троекурова в романі «Дубровский»
Для Пушкіна цей роман був відповіддю на разви-тие західної прози. В 1830 році опублікований роман «Червоне й чорне» Стендаля, в 1830-1831 го-дах — «Шагренева шкіра» Бальзака, в 1832 го-ду — «Індіана» Жорж Санд.
«Дубровский» — соціально-психологічний роман. Задум роману виник наприкінці вересня 1832 року. У вересні 1832 року Пушкін зустрівся з П. В. Нащокиним і почув від нього оповідання про про-тотипе Дубровского — білоруському дворянині Ост-ровском, що став жертвою суддівського беззаконня на початку 1830-х років
У романі дана картина життя російського провінційного дворянства. Старий російський пан Кирила Петрович Троекуров походить зі знатного роду, дуже багатий, з більшими зв’язками. І Дубровский, і Троекуров — представники родового дворянства, що не було єдиним. Троекуров — відставний генерал-аншеф. Прямих відомостей про величину його стану немає. «Згадується, що сіло Покровське — од-але з декількох маєтків. Панський будинок — величезний кам’яний. На псарному дворі були п’ятсот гончих і хортиць, лазарет для хворих собак і відділення, де суки ощенялись. Виїжджає Троекуров «у колясці шестернею». Пятиглавая кам’яна церква побудована на засоби Кирили Петровича й щорічно прикрашає-ся його «приношеннями». Варто згадати про позитивних сторонах Образ поміщика Троекурова. Він — великий хлібосол. На од-ном із прийомів у його будинку накривали стіл на вісім-десят приладів
Розважливих планів видати дочка Машу за обяза-тельно богатого людини в нього не було. Андрію Гав-Риловичу він один раз сказав, що віддасть за його сина Машу, хоча той «гол як сокіл». Він позбавлений підлесливості й поводиться гордовито з людьми самого вищого звання
Випадкова сварка Троекурова з Андрієм Гаврило-Вичем Дубровским мала своїм наслідком позбавлення А. Г. Дубровского прав на його деревеньку з «сімдесяті душами». «Кирила Петрович зніяковів. Від природи не був він корисливий, бажання мести затягло його занадто далеко, совість його нарікала… Він вирішив помиритися зі своїм сусідом, знищити й сліди сварки, повернувши його надбання».
Але каяття совісті рідко відвідують Троекурова. Він звик до того, що все підкоряються йому, спе-шат виконати його примхи. У повітовому суді зустріч-ют його із глибокою повагою. Від його запрошень ніхто не сміє відмовитися. «Розпещений усім, що тільки оточувало його, він звик давати повну в-лю… всім витівкам досить обмеженого розуму». На одному зі свят Троекуров наказав замкнути ворота й нікого не випускати знадвору до наступного ранку. Лучшею шуткою в Троекурова було цькування якого-небудь гостя ведмедем. Розсерджений Троекуров міг «розорити вщент» село й осадити самого поме-щика в його садибі. Учитель-Француз повідомляє Володимирові Дубров-Скому, що Образ поміщика Троекурова — образ гордий і норовливий, жесто-кий у звертанні зі своїми домашніми, що він засік двох учителів до смерті. Відзначимо, до речі, що Троє-Куров запропонував учителеві платня три тисячі рублів у рік і все готове. Зіставити це роскош-ное платня можна з річним доходом шість ти-сяч рублів поміщика Обломова («Обломів» Гончаро-Ва), власника трьохсот п’ятдесятьох душ у двох дерев-нях.
Пушкін згадує й про кріпосну сваволю Поміщика Троекурова стосовно жінок. В одному із флігелів його вдома жили шістнадцять покоївок. «Вікна у флігелі були загороджені деревянною решеткою; двері защіпалися замками, від які ключі зберігалися в Кирили Петровича». Справник говорить жінкам у Кистеневке, що Троекуров до них «великий мисливець». У будинку Троекурова була більша бібліотека, але він ніколи не читав нічого, крім «Доконаної по-варихи».
Самодурство Образ поміщика Троекурова повною мірою вияви-лось і до дочки Маші. Він видав її заміж за князя Верейского, якого вона не любила. Після прочитання роману в читача формується негативна думка про дворянство й кріпосне право в Росії. Це відбувається через сильний емоційний вплив Образ поміщика Троекурова.