Образ Соні Мармеладовой Центральне місце в романі Ф. М. Достоєвського займає образ Соні Мармеладовой, героїні, чия доля викликає в нас співчуття й повага. Чим більше ми про неї довідаємося, тим більше переконуємося в її чистоті й шляхетності, тим більше починаємо замислюватися над щирими людськими цінностями. Образ, судження Соні змушують заглянути вглиб себе, допомагають оцінити те, що відбувається навколо нас З оповідання Мармеладова ми довідаємося про нещасну долю дочки, її жертві заради батька, мачухи і її дітей.
Вона пішла на гріх, наважилася на те, щоб продати себе. Але при цьому вона не вимагає й не очікує ніякої подяки. Вона ні в чому не винить Катерину Іванівну, вона просто упокорюється зі своєю долею. «…А взяла тільки наш великий драдедамовий зелена хустка (загальний такий у нас хустка є, драдедамовий), накрила їм зовсім голову й особу й лягла на ліжко, особою до стінки, тільки плічка так тіло всі здригаються…
» Соня закриває особу, тому що їй соромно, соромно перед собою й Богом. Тому вона рідко й додому приходить, тільки лише за тим, щоб віддати гроші, вона бентежиться при зустрічі із сестрою й матір’ю Раскольникова, ніяково почуває себе навіть на поминках рідного батька, де її так безсовісно образили. Соня губиться під напором Лужина, її лагідність і тиха вдача заважають постояти за себе Всі вчинки героїні дивують своєю щирістю, відкритістю. Вона не робить нічого для себе, усе заради когось: мачухи, нерідних братів і сестри, Раскольникова. Образ Соні — образ щирої християнки й праведниці. Найбільше повно він розкривається в сцені визнання Раскольникова. Тут-Те ми бачимо Сонечкину теорію — «теорію Бога».
Дівчина не може зрозуміти й прийняти ідей Раскольникова, вона заперечує його піднесення над усіма, зневага до людей. Їй чужо саме поняття «незвичайна людина», так само як неприйнятна можливість переступити «закон «Божий». Для неї все — рівно, усі стануть перед судом Всевишнього. На її думку, немає тої людини на Землі, який би мав право засуджувати собі подібних, вирішувати їхню долю.
«Убивати? Убивати-Те право маєте?» — викликнула обурена Соня. Для неї всі люди рівні перед Богом Так, Соня теж злочинниця, як і Розкольників, вона також переступила моральний закон: «Ми разом прокляті, разом і підемо», — говорить їй Розкольників, тільки він переступив через життя іншої людини, а вона — через свою. Соня призиває Раскольникова до каяття, вона згодна нести його хрест, допомогти прийти до істини через страждання. У нас не викликають сумніву її слова, читач упевнений у тім, що Соня піде всюди за Раскольниковим, скрізь і завжди буде разом з ним.
А навіщо, навіщо їй це треба? Їхати в Сибір, злидарювати, страждати заради людини, що з тобою сухий, холодний, відкидає тебе. На це могла піти тільки вона, «вічна Сонечка», з добрим серцем і бескористною любов’ю до людей. Повія, що викликає повагу, любов всіх навколишніх, — це чисто по-достоевски, ідея гуманізму й християнства пронизує цей образ. Її люблять і шанують усе: і Катерина Іванівні, і її діти, і сусіди, і каторжники, яким Соня безоплатно допомагала. Читаючи Раскольникову Євангеліє, легенду про відродження Лазаря, Соня будить у його душі віру, любов і каяття.
«Їх воскресила любов, серце одного містило нескінченні джерела життя для серця іншого». Родіон прийшов до тому, до чого призивала його Соня, він переоцінив життя і її сутність, про що свідчать його слова: «Хіба можуть її переконання тепер не бути моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…» Створивши образ Соні Мармеладовой, Достоєвський створив антипод Раскольникову і його теорії (добро, милосердя, що протистоїть злу).
Життєва позиція дівчини відбиває погляди самого письменника, його віру в добро, справедливість, всепрощення й смиренність, але, насамперед, любов до людини, яким би він не був.