Образ Тетяни Ларіній (по романі А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін») У романі Олександра Сергійовича Пушкіна, є дуже яскрава й неординарна особистість як Тетяна Дмитрівна Ларіна. Відношення Пушкіна до цьому дуже неординарному персонажу змушує читачів глянути на людей, що оточують її, зовсім іншими очами. У наш час уже не збереглося таких гідних дів як Тетяна У сім’ї Ларіних крім Тетяни є ще і її молодша сестра Ольга. Досить приваблива, чарівна молода дівчина. Вона любила постійно, перебуває в суспільстві. Тетяна ж навпроти. Вона шумним забавам світського суспільства воліла, скромний час провождение, гуляючи десь у парку.
Насолоджуючись читанням своїх іноземних романів. «Замисленість її подруга. Від самих колискових днів, теченье сільського дозвілля Мріями прикрашала їй» Тетяна була не так красиво як Ольга, але все було мило в ній. Вона не вміла виражати свою любов до покійного батька й своїй рідній матінці. Вона у своїй сім’ї була зовсім чужою.
Немов фламінго серед зграї голубів. Коли вона була маленької, їй не хотілося грати з іншими дітьми, їхній дзвінкий сміх був нудний для неї. Вона дуже рано повзрослела й досить у ранні роки вона початку захоплюватися романами: »Вони їй заміняли всі, вона влюблялася в обмани». У переносному значенні звичайно.
Світські бесіди були для Тани чимсь далеким. Всі уроки по манерах, яким навчала її мати, були безглузді. Таня не цікавилася цим усім. Якось раз у село з’явився молодий пан Євгеній Онєгін. В Онєгіна, був друг Ленский, що був закоханий в Ольгу.
А Онєгін же навпроти. Йому більше сподобалася Тетяна. Він порахував Ольгу дуже простій і звичайна дівчина, яких Євгеній побачив не мало. Тетяна побачивши Євгенія початку червоніти, бліднути й зрозуміла, що от він герой її роману. Закохалася наша Танька по вуха в Євгенія. «Давно серцеве томленье, тіснило їй младую груди. Душу чекала кого-небудь» У цю ніч Таня довго не могла заснути.
Усе роман читала. Представляла Онєгіна героєм, а себе героїнею. Вона направляється в сад. Тане, щось не спалося. Іде вона й бачить, що няньці те ж якось не спиться. Тетяна зізнається няньці, що закохано. І раптом до Тане приходить думка написати лист Євгенію про свою любов.
І день іде за вдень, всі немає відповіді. І раптом у вікно Тетяна побачила Євгеній, Він тут Євгеній. Всі б нічого, так тільки Євгеній виявився повним егоїстом. Став говорити, що він Тане не пари, який він поганий і негарний. «Але я хвалити вас не хочу. Я за неї вам відплачу. Признаньем також без мистецтва, прийміть сповідь мою, себе на суд вам віддаю». Він її повідомляє, що не зможе любити Таню.
Він буде любити її як сестру й не більше того. Він не оцінив її вчинку. Він засудив неї. Мол, не можна дівчині першої визнаватися в любові.
Таня, мовчачи, слухала його й гірко плакала. Після пояснення з Онєгіним Тетяна «в’яне, блідне, гасне й мовчить». Ленский і Ольга, навпроти, веселі. Вони увесь час разом. Ленский прикрашає малюнками й елегіями Ольгин альбом Уночі Тетяні сниться досить страшний сон. Там присутні монстри. Вона від них тікає.
І раптом з’являється перед струмком. Ведмідь, що біг за нею, підхоплює, несе до куреня. Увійшовши в курінь, Тетяна бачить, сидить Євгеній посередині залу. Монстри навколо танцюють. Євгеній побачивши Тетяну, дає монстрам знак, і всі вони залишають зал. Онєгін кличе Таню. Але раптом налітають Ольга й Ленский, розпалюється суперечка. У суперечці Онєгін убиває Ленского. Сон Тетяни виявився майже віщим.
Онєгін викликає Ленского на дуель і по чистій випадковості вбиває його. Вона як і раніше думає про Онєгіна, хоча повинна була б ненавидіти його за вбивство Ленского. Гуляючи один раз увечері, Тетяна приходить у спустілу садибу Онєгіна. Тепер щовечора вона починає часто приходити в садибу й уважно читає замітки на полях. З кожною новою прочитаною книгою вона розуміє, якого найнебезпечнішого дивака вона любила. Онєгін сполучав у собі ті якості, які не властиві простим людям. Мати Тетяни тривожиться: дочка відмовляє всім нареченим.
Дотримуючись рад сусідів, вона вирішує поїхати в Москву, «на ярмарок наречених». Тетяна прощається з улюбленими лісами, лугами, з волею, що їй прийде перемінити на суєту світла. Тетяна виходить заміж за генерала. Пройшло вісім років.
Онєгін вертається з подорожі назад у Москву. Він бачить Тетяну на балі. Він відразу довідається її. Увесь час він проводить із нею. Потім вони усамітнюються в кімнаті.
Онєгін зізнається, що всі ці роки згадував неї. На що вона йому відповідає: « я вийшла заміж. Ви повинні Я вас прошу, мене залишити Я знаю, у вашім серці є І гордість і пряма честь Я вас люблю (до чого лукавити?) Але я іншому віддана й буду століття йому вірна!» Вона йде й закриває за собою двері «Вона пішла. Коштує Євгеній, Начебто громом уражений У яку буру відчуттів Тепер він серцем занурений Але шпор незапний дзенькіт пролунав, І чоловік Тетяни здався, І тут героя мого, У мінуту, злу для нього, Читач, ми тепер залишимо, Надовго… назавжди. От так і кінчається роман у віршах Олександра Сергійовича Пушкіна. Тетяна міняється місцями з Онєгіним.
Раніше вона пояснювалася йому в любові, а тепер він їй. Тетяна, по суті, повторює долю своєї матері. Мати Тетяни теж видали не любов^-любові-кохання^-по-любові, але повага й гордість іноді буває сильніше любові.