Твір по літературі: Образ володимира дубровского в повісті А. С. Пушкіна «Дубровский» У перше наше знайомство з Володимиром Дубровским перед нами з’являється молодий, упевнений у собі й своєму майбутньому дворянин, гвардійський корнет, що мало коли замислюється про те, звідки беруться гроші й скільки їх у його батька є. Із проблемою недостачі грошей Володимир ніколи не зіштовхувався, тому як, будучи єдиним сином свого батька, хоч далеко й небагатого дворянина, він «одержував з будинку більше, ніж повинен був очікувати». А, відома справа, якщо гроші дістаються легко, те дуже легко з ними й розставатися. Так було й з Володимиром: «Він дозволяв собі розкішні примхи, грав у карти й входив у борги, не піклуючись про майбутнє й передбачаючи собі рано або пізно багату наречену, мрію бідної молодості». Одним словом, спадкоємець Андрія Гавриловича Дубровского в перше наше з ним знайомство здався нам нітрохи не видатним, парубкові були властиві всі ті витівки й учинки, які, не замислюючись, можна приписати майже всім молодим людям його віку й стану Читаючи про дозвільний времяпрепровождении юного Володимира в колі своїх друзів, представляєш, забігаючи наперед, цього парубка в недалекому майбутньому отаким самовдоволеним, глухим до чужих лих, а часом і жорстоким паном — подобою Кирили Петровича Троекурова. Але дуже незабаром починаєш розуміти, що подання ці були помилковими, тому як Володимир Дубровский — теперішній син свого батька: такий же чесний, справедливий, чималий. Час, проведений у кадетському корпусі, анітрошки не вплинуло на вроджені й закладені батьком у дитинстві шляхетні якості.
Довідавшись про хворобу Андрія Гавриловича, син, ні мінути не коливаючись, направляється до нього в маєток. Дуже корить він себе за те, що довго не одержуючи листа від батька, сам не удосужился довідатися про нього здоров’я Батьківщина для юного Дубровского — це не просте слово. Під’їжджаючи до рідного дому, дізнаючись рідні й знайомі з дитинства місця, «він дивився навколо себе із хвилюванням неописаним». Усе в ньому викликало трепет і біль: і «берізки, які при ньому тільки що були посаджені біля забору», а тепер стали «високими гіллястими деревами», і «двір, ніколи прикрашений трьома правильними квітниками». Розчулення й жалість викликала у Володимира добра його нянька Єгорівна, що при зустрічі юнак обійняв з неприхованою любов’ю.
Про зустріч Володимира й Андрія Гавриловича написано всього кілька слів: «…Владимир з жаром обійняв батька свого». Але й цих декількох слів досить для того, щоб зробити висновок: синовнее серце за настільки довгу розлуку не охолонуло, воно повно жалості, любові й жалю. Більше того, у цих декількох словах, якими автор передали зустріч батька й сина, на мій погляд, весь Володимир — прямий, стриманий, небагатослівний — точна копія свого батька Довідавшись про причину хвороби Андрія Гавриловича, про те, як обійшовся з ним Троекуров, молодий Дубровский збирається мстити.
Зносити образи — не в його правилах. Але образа не засліпила Володимира: улаштовуючи на дорогах розбої, він піддає переслідуванню тільки винних, на його думку, людей, тих, які через гроші втратилися своїх людських якостей Властиве Дубровскому й почуття товариства. Піймавши на дорозі прикажчика із грошима для гвардійського офіцера, він не відібрав ці гроші, а повернув їх назад. Потім, при зустрічі з матір’ю цього офіцера, він скаже: «Знайте, що Дубровский сам був гвардійським офіцером, він не захоче скривдити товариша». Про шляхетність і доброту Дубровского говорить і той факт, що всі жителі колишнього маєтку батька відразу перейшли на його сторону й готові були скласти за нього свого голови. Але прийняти таку жертву Володимир не погодився. Розуміючи приреченість свого і їхнього положення, Дубровский наприкінці повести велить селянам розійтися й упокоритися. Це найкраще, що міг він для них зробитися Дубровский — сильний, сміливий, безстрашний. Навряд чи найдеться той, хто стане спростовувати наявність цих якостей у парубка.
Але зате як боязким і стриманим здається він нам на сторінках, присвячених зустрічам його з коханою дівчиною — Машею Троекуровой. Любов для Дубровского — почуття чистий, піднесене, обман і любов для нього — несумісні. Тому й зізнається Володимир Маші, хто він насправді, залишаючи за дівчиною право вибору Якщо зібрати все вищесказане про Дубровском воєдино, те вийде образ досить привабливий. Саме таким: чесн, шляхетним, смілив, добрим і ніжним хотів показати свого героя А. С.
Пушкін. Що стосується особисто мене, те, познайомившись із життям і творчістю поета, я й самого Пушкіна бачу саме таким