Твір по літературі: Образ євгенія онєгіна Роман «Євгеній Онєгін» створювався Пушкіним протягом 8 років (з 1823 по 1831). Якщо першого розділу роману були написані молодим поетом, майже юнаків, то заключного глави писала вже людина із чималим життєвим досвідом. Це «дорослішання» поета відбито в романі. Головний герой — Євгеній Онєгін — так само як і сам поет взрослеет, розумніє, набирається життєвого досвіду, втрачає друзів, помиляється, страждає. Як же показані етапи життя героя в добутку? Назвою роману Пушкін підкреслює центральне положення Онєгіна серед інших героїв добутку. Онєгін — світський парубок, столичний аристократ, що одержав типове для того часу виховання під керівництвом француза-гувернера в дусі літератури, відірваної від національного й народного ґрунту. Він веде спосіб життя «золотої молоді»: бали, прогулянки по Невському проспекті, відвідування театрів. Хоча Онєгін і вчився «чому-небудь і як-небудь», він все-таки має високий рівень культури, відрізняючись щодо цього від більшості дворянських суспільств. Пушкінський герой — породження цього суспільства, але разом з тим він і далекий йому.
Шляхетність душі, «різкий охолоджений розум» виділяють його із середовища аристократичної молоді, поступово приводять до розчарування в житті й інтересах світського суспільства, до невдоволення політичною й соціальною обстановкою: «Ні, рано почуття в ньому охолонули. Йому знудив світла шум…» Порожнеча життя мучить Онєгіна, їм опановує нудьга, нудьга, і він залишає світське суспільство, пробуючи зайнятися суспільно-корисною діяльністю. Панське виховання, відсутність звички до праці («праця завзятий йому був тошен») зіграли свою роль, і Онєгін не доводить до кінця жодного зі своїх починань. Він живе «без мети, без праць». У селі Онєгін поводиться гуманно стосовно селян, але він не замислюється над їхньою долею, його більше мучать свої власні настрої, відчуття порожнечі життя. Порвавши зі світським суспільством і будучи відірваний від життя народу, він втрачає зв’язок з людьми. Він відкидає любов Тетяни Ларіній, обдарованої, морально чистої дівчини, не зумівши розгадати глибини її запитів, своєрідність натури. Онєгін убиває свого друга Ленского, піддавшись становим забобонам, злякавшись «шепоту, реготу дурнів».
У подавленому стані духу Онєгін залишає село й починає мандрівки по Росії. Ці мандрівки дають йому можливість повніше глянути на життя, переоцінити своє відношення до навколишньої дійсності, зрозуміти як безплідно розтратив він своє життя. Онєгін вертається в Столицю й зустрічає ту ж картину життя світського суспільства. У ньому спалахує любов до Тетяни — тепер уже замужній жінці. Але Тетяна розгадала себелюбність і егоїзм, що лежать в основі почуття до неї, і відкидає любов Онєгіна. Любов’ю Онєгіна до Тетяни Пушкін підкреслює, що його герой здатний до морального відродження, що це не охололий до всього людина, у ньому ще киплять сили життя, що за задумом поета, повинне було розбудити в Онєгіні й прагнення до суспільної діяльності. Образ Євгенія Онєгіна відкриває целую галерею «зайвих людей». Слідом за Онєгіним були створені образи Печорина, Обломова, Рудина, Лаевского.
Всі ці образи є художнім відбиттям росіянці дійсності Роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» чи є не найбільшим добутком першої половини дев’ятнадцятого століття. Цей роман — одне із самих улюблених і в той же час сложнейших добутків російської літератури.
Його дія розвертається в 20-е роки XIX століття. У центрі уваги — побут столичного дворянства епохи духовних шукань передової дворянської інтелігенції Головний герой, по ім’ю якого й названий роман, — Євгеній Онєгін. Це молодий столичний аристократ, що одержав типове світське виховання. Онєгін народився в багатої, але дворянській сім’ї, що розорилася. Його дитинство пройшло у відриві від усього російського, національного. Його виховував француз-гувернер, що, …щоб не змучилося дитя, Учив його всьому жартуючи, Не докучав мораллю строгої, Злегка за витівки сварив И в Літній сад гуляти водив».
Таким чином, виховання й утворення Онєгіна були досить поверхневими Але пушкінський герой все-таки одержав той мінімум знань, що вважався обов’язковим у дворянському середовищі. Він «знав досить по-латинському, щоб епіграфи розбирати», пам’ятав «днів минулі анекдоти від Ромула до наших днів», мав подання про політекономію Адама Смита. В очах суспільства він був блискучим представником молоді свого часу, і все це завдяки бездоганній французькій мові, витонченим манерам, дотепності й мистецтву підтримувати розмову. Він вів типовий для молоді того часу спосіб життя: відвідував бали, театри, ресторани. Багатство, розкіш, насолода життям, успіх у світлі й у жінок — от що залучало головного героя роману Але світські розваги жахливо набридли Онєгіну, що уже «давно позіхав серед модних і стародавніх зал». Йому нудно й на балах, і в театрі: «…Відвернув- і позіхнув, і мовила: «Всіх пора на зміну; балети довго я терпів, але й Дидло мені набрид»».
Це й не дивно — на світське життя в героя роману пішло біля восьми років. Але він був розумний і стояв значно вище типових представників світського суспільства. Тому згодом Онєгін відчув відразу до порожнього дозвільного життя. «Різкий, охолоджений розум» і пересичення задоволеннями змусили Онєгіна розчаруватися, «російська нудьга їм опанувала». «Нудячись щиросердечною порожнечею», цей парубок упав у депресію. Він пробує шукати сенс життя в якій-небудь діяльності. Першою такою спробою була літературна робота, але «нічого не вийшло з пера його», тому що система виховання не навчила його працювати («працю завзятий йому був тошен»). Онєгін «читав, читав, а все безглуздо». На цьому, щоправда, наш герой не зупиняється.
У своєму маєтку він робить ще одну спробу практичної діяльності: заміняє панщину (обов’язкову роботу на поміщицькому полі) оброком (грошовим податком). У результаті життя кріпаків стає більше легкою. Але, провівши одну реформу, і ту від нудьги, «щоб тільки час проводити», Онєгін знову поринає в нудьгу. Це дає В. Г. Бєлінському підстава написати: «Бездіяльність і вульгарність життя душать його, він навіть не знає, що йому треба, що йому хочеться, але він…
дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність». Разом з тим, ми бачимо, що Онєгін не був далекий забобонів світла. Їх можна було перебороти тільки зіткненням з реальним життям. Пушкіна показує в романі протиріччя в мисленні й поводженні Онєгіна, боротьбу «старого» і «нового» у його свідомості, зіставляючи його з іншими героями роману: Ленским і Тетяною, сплітаючи їх долі Особливо яскраво розкривається складність і суперечливість характеру пушкінського героя в його взаєминах з Тетяною, дочкою провінційного поміщика Ларіна У новому сусіді дівчина побачила той ідеал, що давно вже зложився в неї під впливом книг.
Нудьгуючий, розчарований дворянин їй здається романтичним героєм, він не схожий на інших поміщиків. «Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові», — пише В. Г. Бєлінський про стан дівчини, наданої цілими днями своїм таємним мріянням: Давно її воображенье, Згоряючи млістю й тугою, Жадало їжі фатальний; Давно серцеве томленье Тіснило їй младую груди; Душу чекала… кого-небудь И дочекалася… Відкрилися очі; Вона сказала: це він!
У душі Онєгіна прокинулося все краще, чисте, світле: Мені ваша щирість мила, Вона у волненье привела Давно, що умолкнули почуття Але Євгеній Онєгін не приймає любові Тетяни, пояснюючи це тим, що він «не створений для блаженства», тобто для сімейного життя. Байдужність до життя, пасивність, «бажання спокою», внутрішня спустошеність придушили щирі почуття. Згодом він буде покараний за свою помилку самітністю У пушкінському герої є така якість, як «душі пряма шляхетність». Він щиро привязивается до Ленскому. Онєгін і Ленский виділялися зі свого середовища високим інтелектом і зневажливим відношенням до прозаїчного побуту сусідів-поміщиків. Однак вони були зовсім протилежними по характері людьми. Один був холодним розчарованим скептиком, іншої — захопленим романтиком, ідеалістом Вони зійтися Хвиля й камінь, Вірші й проза, лід і пломінь…
Онєгін взагалі не любить людей, не вірить у їхню доброту й сам губить друга, убиваючи його на дуелі В образі Онєгіна Олександр Сергійович Пушкін правдиво зобразив розумного дворянина, що коштує вище світського суспільства, але не має мети в житті. Жити, як інші дворяни, він не хоче, жити інакше не може. Тому розчарування й туга стають його постійними супутниками А. С. Пушкін критично ставиться до свого героя. Він бачить і лихо, і провину Онєгіна.
Поет обвинувачує не тільки свого героя, але й суспільство, що формувало таких людей. Онєгіна не можна вважати виключенням серед дворянської молоді, це типовий характер для 20-х років XIX століття Олександр Сергійович Пушкін — найбільший поет, що створив целую галерею образів російських людей. Самим яскравим з них є Євгеній Онєгін. Він головна діюча особа однойменного роману Молодий поміщик Онєгін показаний Пушкіним як людина складний, із суперечливим характером.
Часом важко зрозуміти відношення до нього самого автора. Описуючи Євгенія, Пушкін іронічний. Поет не приховує недоліків свого героя й не намагається їх виправдати. Уже в епіграфі до роману Пушкін виражає сумнів у справедливості того почуття переваги, з яким Онєгін ставиться до навколишнім. У першому розділі автор іронізує над його «ученістю», глибиною його економічних пізнань, прямо говорить про те, як Онєгін цинічно приготовлялся «грошей заради, на подихи, нудьгу й обман». І в той же час Олександр Сергійович говорить, що йому подобалися судження Онєгіна, що Умов світла скинувши тягар Як він, відставши від суєти, З ним подружився я в той час, Мені подобалися його риси Мріям мимовільна відданість Ненаслідувальна чудність И різкий охолоджений розум Привівши у восьмому розділі негативне відкликання світського джиґуна про Євгенія Онєгіні, Пушкін відразу заступається за свого «приятеля», майже ототожнюючи його із собою: Але смутно думати, що дарма Була нам молодість дана, Що змінювали їй всечасно, Що обдурила нас вона Протиріччя в характері Онєгіна роблять його образ життєвим, далеким від схематизму. Він ні позитивний, ні негативний, а майже реально існуючий: Як ти так я, так ціле світло… Протягом роману образ Онєгіна кардинально міняється.
Наприкінці оповідання це вже не той джиґун, що, утомившись від бенкетів і балів, все критикує. Євгеній довідався життя теперішню, а не карнавал. Він навчився підкорятися обставинам, а не ігнорувати їх. Глибокі й щирі переживання роблять героя богаче духовно. Спостережлива людина й тонкий психолог, Онєгін при першій же скороминущій зустрічі оцінив Тетяну. Але обставини, його егоїзм і покірність традиціям того суспільства, що він нехтує, розлучають їх. Зустрівшись безнадійно пізно, герої розуміють, що «щастя було так можливо», але вони самі його упустили.
Онєгін надійшов з героїнею шляхетно, але недалекоглядно. Йому й у голову не могло прийти, що через кілька років він буде вмирати від любові до цієї «простушке», «сільській дівчинці». Так, така його доля. Він скрізь зайвий, страждаючий глибоко й щиро від своєї непотрібності: И мислить, смутком затуманений: Навіщо я кулею в груди не поранений? Навіщо не кволий я старий, Як цей бідний відкупник? Я молодий, життя в мені міцна; Чого мені чекати?
туга, туга! Ці рядки примиряють нас із Євгенієм. Ми забуваємо про його легкодумство в ранній молодості Пушкін зображує в особі Онєгіна, звичайно, егоїста, але не самовдоволеного, а «страждаючого». Він занадто розумний, щоб бути задоволеним життям, собою, що оточують, але й ніколи не стане міняти себе й мир, щоб поліпшити їх. «Тужна лінь» — от основна риса й лихо його характеру. «Завзята праця йому була тошен» — це основна причина, по якій Онєгін ніколи не зміниться настільки, щоб знайти щастя