Образи «Батьків» у романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти»

Твір по літературі: Образи «Батьків» у романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Основний конфлікт роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти» полягає в ідейному зіткненні двох «поколінь» російського суспільства: дворянського й різночинно-демократичного Представником молодого покоління в романі є різночинець Євгеній Базарів, що проповідує нігілізм — вчення про заперечення всяких принципів, прийнятих на віру. Його ідейним супротивником в ідеологічній суперечці є брати Кірсанови, які, на думку самого автора, являють собою кращу частину дворянства того часу З Миколою Петровичем Кірсановим ми зустрічаємося на першій сторінці роману. «Пан років сорока з невеликим, у запиленому пальто й картатих панталонах…» — так малює його автор. Микола Петрович має маєток у двісті душ, що він називає «фермою». Поміщик з нього вийшов неважливий, незважаючи на те, що він господарює на новий лад і «розмежувався із селянами».

Він- ніжний і люблячий батько, щиро радується приїзду сина. «У які-те віка дочекався я Аркаши… Я із учорашнього дня й надивитися на нього не встиг». Під час життя із сином у Петербурзі батько намагається заводити знайомства з молодими товаришами, але захоплення Аркадія Базаровим і його ідеями він не розуміє.

«Але відкидати поезію? — подумав він знову. — Не співчувати мистецтву, природі?» Микола Петрович любить помріяти, читає Пушкіна, грає на віолончелі й захоплюється природою — одним словом, живе почуттями. А Базарів висміює це: «Дивна справа…

— ці старенькі романтики! Розів’ють у собі нервову систему до роздратування… ну, рівновага й порушена». У Миколи Петровича, на відміну від його брата Павла Петровича, м’який характер, він багато чого прощає Базарову й навіть захищає його: «Ні, брат, ти цього не говори: Базарів розумний і знающ». Павло Петрович є багато в чому протилежністю своєму братові.

Він, що був світський лев, також живе почуттями. Але якщо Миколі Петровичу любов дає щастя й сенс життя, то в долі Павла Петровича любов до княгині Р. зіграла фатальну роль. Відрізняють його від брата й такі якості, як зарозумілість, самовпевненість і насмішкуватість Павло Петрович — аристократ до мозку костей. Він завжди бездоганно одягнений і виголений, надушений чудовим одеколоном. Автор так описує старшого брата Кірсанова: «…Людина середнього росту, одягнена в темний англійський сьют, модна низенька краватка й лакові півчобітки…

На вигляд йому було років сорок п’ять; його красиво обстрижені сиві волосся відливали темним блиском, як нове срібло; особа його, жовчне, але без зморшок, незвичайно привабливою й чисте, немов виведене тонким і легенею різцем, виявляло сліди краси чудової…» Павло Петрович стоїть на слов’янофільських позиціях, але при цьому одягається в англійський костюм, а при розмові з мужиками «морщиться й нюхає одеколон». В окрузі його вважають гордієм, але поважають за його чудові манери. Павло Петрович дражнить «поміщиків старого покрою ліберальними витівками» і не зближається із представниками молодого покоління У суперечках Базарів легко перемагає Кірсанових, які не можуть дати гідна відсіч молодому поколінню в особі Базарова, енергійній і тямущій людині, що з іронією ставиться до «дідків Кірсановим». Дядька Аркадія він уважає «архаїчним явищем», а Миколи Петровича- «відставною людиною». Погляди Базарова не витримують випробування любов’ю, він з обуренням почуває, що заперечува_ їм раніше «романтика» бере в ньому верх. Герой умирає по дурній випадковості, переживши перед цим криза свого настільки міцного раніше світогляду Хто ж переміг у суперечці? За ким піде Аркадій, молодий представник дворянства? Але він вибрав життя, подібну життя батька.

Кревні узи виявилися сильніше всякого нігілізму. Він жениться, хазяює в маєтку, продовжуючи справу свого батька Тургенєв у романі «Батьки й діти» показав, що дворянство перестає бути передовим класом у суспільстві. У Росії народжується нова сила, ім’я якої нігілізм. Але автор у цій силі не бачить нічого позитивного, а тільки одне руйнування й заперечення, які ні до чого гарному не ведуть. При цьому Базарів симпатичний і авторові, і читачеві своєю енергією, працьовитістю, цілеспрямованістю, відданістю своїм переконанням У своєму романі «Батьки й діти» И. С. Тургенєв відобразив суспільні процеси в Росії 60-х роки XIX сторіччя. У цей час головним питанням було питання про майбутнє Росії, про те, якими повинні бути перетворення, щоб поліпшити життя народу, тому що всі приходили до розуміння необхідності змінити існуючі й порядки, що зживають себе.

Стосовно цього питання суспільство розділилося на два табори: революціонерів-демократів і лібералів у сполучнику сконсерваторами. У романі И. С. Тургенєв представив ці два табори як мир «батьків» і «дітей». Єдиним представником покоління «дітей» є Євгеній Базарів, парубок, що закінчив університет, що захоплюється медициною й природничими науками. До протилежного табору ставляться брати Кірсанови — Микола Петрович і Павло Петрович, батьки Базарова, а також Аркадій Кірсанов, представник молодого покоління дворянства Павло Петрович Кірсанов, військовий у відставці, що була світський лев, є антагоністом Базарова, його ідейним супротивником. Якщо Євгеній — нігіліст, тобто людина, що не вірить в авторитети й отвергающий принципи, те Павло Петрович, навпроти, не мислить свого життя без «принсипов» і авторитетів. «Ми, люди старого століття, ми думаємо, що без принсипов…

кроку ступити, дохнути не можна», — говорить він. Павло Петрович — представник ліберального руху, що відмінюється До консерватизму. Найбільше він схиляється перед англійським аристократизмом. Для нього ідеал держави — Англія. Павло Петрович уважає себе корисною людиною: він іноді заступається за селян перед братом, кілька разів позичав йому гроші, коли маєток стояв на грані руйнування. Але Базарів дорікає його в тім, що, міркуючи про народ, Павло Петрович не здатний діяти, він «сидить сложа руки», а маскою невдачливої людини з розбитою долею прикриває свою неспроможність і бездіяльність. Втім, Павло Петрович по-своєму гідна людина: він любить брата й племінника, шанобливо ставиться до Фенечке, шляхетний у своїх учинках, бездоганно ввічливий. На жаль, практицизм не є відмітною якістю цього дворянина: бачачи, що нововведення брата тільки лише розбудовують маєток, вона не може нічого почати, щоб поправити справи.

Павло Петрович не погоджується з тим, що «його пісенька проспівана», він переконаний у тім, що «діти» не праві й що його ідеї набагато вірніше, ніж їх. Мовлення Павла Петровича своєрідна. Він часто вживає іноземні слова, росіяни ж говорить на французький манер, замість загальноприйнятих «цим» і «це» говорить «ефтим» і «ефто». Його мовлення буяє вираженнями типу «вважаю своїм обов’язком», «не соблаговолите чи ви…» і т.

д. Брат Павла Петровича, Микола Петрович, дворянин, батько сімейства й ліберал, також є представником «батьків». Він ліберал і пишається цим. «Здається, я все роблю, щоб не відстати від століття: селян улаштував, ферму завів…; читаю, учуся, намагаюся встати урівень із сучасними вимогами…

» Але всі його модні перетворення лише розбудовують маєток. Тургенєв показує картину бідності, відсталості народу: «ставки з худими греблями», деревеньки з «до половини разметанними дахами», мужички, «обтерханние, на поганих клячонках»… Підслухавши слова Базарова про те, що «його пісенька проспівана», Микола Петрович погоджується із цим, не протестуючи. Він охоче повірив у те, що ідеї молоді більше сучасні й корисні. Микола Петрович прекрасний, турботливий і люблячий батько, уважний брат, чуйна й тактовна людина. Те, що в сорокалітньому віці він грає на віолончелі, читає Пушкіна й захоплюється природою, не викликає в нас збурювання й нерозуміння, як у Базарова, але лише посмішку розчулення. Микола Петрович — людин, створений для сімейного щастя, для тихого життя у своєму маєтку Його син Аркадій, що тільки що закінчив університет, що називається, син свого батька. Спочатку він захопився ідеями Базарова, але, зрештою, ми бачимо, що він був лише тимчасовий попутник молодого нігіліста й надалі повторить долю свого батька Отже, на прикладі образів Кірсанових Тургенєв показує те положення, у якому перебувало дворянство післяреформеної Русі, їхнє невміння пристосуватися до нових умов, безплідність їхньої діяльності. Сам Тургенєв писав, що він показав «вершки» дворянського суспільства.

Якщо вже кращі із дворян не можуть вижити в нових умовах, то що ж говорити про всіх іншим…