Твір по літературі: Образи поміщиків у поемі некрасова Кому на русі жити добре. Ні в кому протиріччя, Кого хочу — помилую, Кого хочу-страчу Згадує про колишній поміщик Оболт-Оболдуев. В умовах повної безкарності й безконтрольної сваволі складалися й правила поведінки поміщиків, їхньої звички й погляди: Закон — моє бажання! Кулак — моя поліція! Удар искросипительний, Удар зубодробительний, Удар скуловоррот!.. Скасування кріпосного права»ударили одним кінцем по пані, іншим по мужику».До умов життя наростаючого капіталізму пан пристосуватися не може й не бажає — неминучим стає запустіння садиб і руйнування панів. Без усякого жалю говорить поет про те, як»по цеглинці»розбираються панські будинки. Сатиричне відношення Некрасова до барів позначається й у тих прізвищах, якими він наділяє їх: Оболт-Оболдуев, Утятин — «Мізинок».Особливо виразний у поемі образ князя Качатина-«Мізинка».Це пан, що»все століття чудило, дурів».
Жорстоким деспотом-кріпосником залишається він і після 1861року. Зовсім не знаючи своїх селян,»Мізинок»віддає безглузді розпорядження по вотчині, наказує на «удові Терентьєвої женити Гаврила Жохова, хату поправити заново, щоб жили в ній, плодилися й правили тягло!» Мужики реготом зустрічають цей наказ, тому що «тій удові — під сімдесят, а нареченому —і шість років!» Глухонімого дурня»Мізинок» призначає сторожем, пастухам наказує вгамовувати череда, щоб корови своїм муканням не будили пана.
Безглузді не тільки накази»Мізинка»,ще більш безглуздий і дивний він сам, що завзято не бажає примиритися зі скасуванням кріпосного права. Карикатурний і його зовнішній вигляд: Ніс дзьобом, як у яструба, Вуси сиві, довгі И — різні очі: Один здоровий світиться, А лівий-мутний, похмурий, Як олов’яний гріш! Жорстоким самодуром-гнобителем показаний і поміщик Шалашников,»воинскою силою» покорявший власних селян. Ще більш твердий керуючий німець Фогель. При ньому»настала каторга корежскому селянинові-до нитки розорив!
«-говорить Савелій. Мужики й пан — непримиренні, вічні вороги.»Хвали траву в стозі, а пана в труні»,-говорить поет. Поки існують добродії, немає й не може бути щастя селянинові, от той висновок, до якого із залізною послідовністю проводить Некрасов читача поеми