Твір по літературі: Олександр миколайович островський Сім’ї чиновника, що заслужив дворянство. Дитячі роки пройшли в Замоскворечье, купецькому й міщанському районі Москви. Одержав гарне домашнє утворення, з дитинства вивчаючи іноземні мови. Згодом знав грецький, французький, німецький, а пізніше — англійські, італійські, іспанські мови В 12 років був відданий в 1-ю Московську гімназію, що закінчив в 1840 і надійшов на юридичний факультет Московського університету (1840 — 1843). Слухав лекції таких передових професорів, як Т. Грановский, М. Погодин. Прагнення до літературної творчості збігається з жагучим захопленням театром, на сценах якого виступали в той час великі актори М. Щепкин і П. Мочалов.
Островський залишає університет — юридичні науки його перестали цікавити, і приймає рішення всерйоз зайнятися літературою. Але, на настійну вимогу батька, надійшов на службу в Московський совестний суд Робота в суді дала майбутньому драматургові багатий матеріал для його п’єс Навесні 1848 року сім’я переїжджає в Щеликово. Щеликово — сельцо в Кинешемском повіті Костромської губернії було куплено батьком драматурга Миколою Федоровичем Островським в 1847 році, тому що він після виходу на пенсію хотів повернутися в рідні краї — він був родом з Костроми. І хоча Олександр Миколайович жив уже окремо від батька, він їде разом з рідними подивитися придбане батьком маєток, пожити в селі. Враження першого знайомства з Костромським краєм не изгладились із пам’яті драматурга з роками, навпроти сюди до кінця днів своїх з надією й вірою в цілющий і надихаючий вплив «милого Щеликова» прагнув А. Н.Островський.
Могутня російська ріка Волга також владно ввійшла у творчість Островського: у багатьох його добутках відбилася не тільки її краса й велич, але й життя й звичаї, вдачі й пісні, мова мешканців поволзьких міст В 1849 була написана комедія «Свої люди — сочтемся!», що принесла визнання авторові, хоча й з’явилася на сцені тільки через 11 років (була заборонена Миколою I, а Островський був відданий під нагляд поліції). Натхненний успіхом і визнанням, Островський щороку писав одну, а іноді кілька п’єс, створивши цілий «театр Островського», що включає 47 п’єс різних жанрів В 1850 Олександр Миколайович стає співробітником журналу «Москвитянин», входить у коло літераторів, акторів, музикантів, художників. Ці роки багато дали драматургові у творчому відношенні. У цей час написаний «Ранок парубка», «Несподіваний випадок» (1850).
В 1851 Островський пішов зі служби, щоб всі сили й час віддати літературній творчості. Продовжуючи гоголівські викривальні традиції, він пише комедії «Бідна наречена» (1851), «Не зійшлися характерами» (1857). В 1853, відмовляючись від «твердого» погляду на російське життя, пише Погодину: «Нехай краще росіянин Людина радується, бачачи себе на сцені, чим тужить. Исправители найдуться й без нас». Пішли комедії: «Не у свої сани не сідай» (1852), «Бідність не пороть» (1853), «Не так живи, як хочеться» (1854).
Н. Чернишевський дорікав драматурга в ідейній і художній фальші його нової позиції. На подальшу творчість Островського зробило участь в експедиції, організованої морським міністерством для вивчення побуту й промислів населення, пов’язаного з ріками й судноплавством (1856). Зробив поїздку по Волзі, від джерел до Нижнього Новгорода, під час якої вів докладні Запису, вивчав життя місцевого населення В 1855 — 60, у передреформний період, зближається з революційними демократами, приходить до кого «синтезу», повернувшись до викриття «володарів» і протиставляючи їм своїх «маленьких людей». З’являються п’єси: «У чужому бенкеті похмілля» (1855), «Дохідне місце» (1856), «Вихованка» (1858), «Гроза» (1859). Добролюбов захоплено оцінив драму «Гроза», присвятивши їй статтю «Промінь світла в темному царстві» (1860). В 1860-е Островський звертається до історичної драми, уважаючи подібні п’єси необхідними в репертуарі театру: хроніки «Тушино» (1867), «Дмитро Самозванець і Василь Шуйский», психологічна драма «Василиса Мелентьєва»(1868).В 1870 роки малює життя післяреформеного дворянства: «На всякого мудреця досить простоти», «Скажені гроші» (1870), «Ліс» (1871), «Вовки й вівці»(1875).
Особливе місце займає п’єса «Снігурка» (1873), що виразила ліричний початок драматургії Островського В останній період творчості була написана ціла серія п’єс, присвячених долі жінки в умовах підприємницької Росії 1870 — 80: «Остання жертва», «Безприданниця», «Серце не камінь», «Таланти й шанувальники», «Без вини винні» і др. Умер А. Островський 14 червня 1886 у маєтку Щеликово.