Твір по літературі: Онєгін і печорин у добутках А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова Героїв А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова розділяє менш 10 років. Вони могли б зустрітися в одній вітальні, на одному балі або в театрі, у ложі однієї з «красунь записних». І все-таки, чого ж були більше — подібності або розходження? Іноді в них розділяє людей сильніше й нещадніше, ніж ціле століття Євгеній Онєгін.
Уже перший розділ роману малює закінчений образ світського парубка, не краще й не гірше інших. Домашнє утворення, види на спадщину, світський лиск, приємний, легкий розум, що реалізується у витончених розмовах з домашніми. Ґрунтовна підкованість у питаннях моди й складання меню холостяцьких обідів — от і все. Пушкіна докладно описує день Онєгіна: уставання, сніданок, туалет, бал, театр, сон… …прокинеться він — і знову До ранку життя його готове, Одноманітна й строката И завтра те ж, що вчора. Механічне, педантичне повторення й розміреність того, що вважається розвагою, жахливо. Вся палкість почуттів реалізується в «науці страсті ніжної», але там, де немає любові, пристрасть переходить у звичку, а потім — у нудьгу: …коротше, російська нудьга Їм опанувала потроху.
Переїзд у село ненадовго захопив Онєгіна, воно навіть спробував застосувати на практиці дещо, засвоєне з Адама Смита, але незабаром побачив, що …у селі те ж, що скрізь. Але Онєгін не у всім збігається зі своїм зовні виявленим образом величного денді й ледаря, у ньому є й інше: …мріям мимовільна відданість, Ненаслідувальна чудність И різкий, охолоджений розум Неабияка людина із сильними і яскравими задатками, замкнутий у колі даностей і нездатний вирватися з нього — це Онєгін. Його бажання скоріше рвучкі, чим сильні, він не розуміє, що «праця завзятий» — доля всякого скульптора власного життя. Ідучи на приводу готових, легенів відповідей, вона поневоле, мимохідь стає вбивцею, спокусником… Шляхетність і порядність, які він виявив стосовно «сумній Тане», дивують і обнадіюють. Онєгін веде порожнє життя, але він не порожній.
Пушкіна заодно зі своїм героєм, поет дає йому шанс на теперішнє життя. Онєгін воскреє через любов і відмову люблячої жінки, у п’ять мінут показавшей йому, що є істина, а що — неправда. Пушкіна розстається з Онєгіним, як би говорячи: далі — твій вибір. Онєгін людин не порожній, він занепалий, але не пропащий Григорій Печорин повинен бути небагато моложе Онєгіна. Він дуже свіжий і моложавий — таким його описав Лермонтов. Він гарний собою. Але в першій зустрічі в главі «Максим Максимич» нас вражає його млявість, нескінченна утома, що може бути тільки в старого, що прожив порожнє, безглузду життя. Про Онєгіна ми знаємо більше зі слів автора.
Печорин пише щоденник, ми вчитуємося в самоопис героя. Нічого не знаючи про його юність і дитинство, ми довідаємося, що Печорин тверезо оцінює й свої сили, і слабості, і пороки. Він знає, почуває, що «адже, вірно, було в мене призначення велике, тому що я почуваю в душі моєї сили неосяжні». Але він розтратив сили, «захопився принадою страстей порожніх і невдячних». Онєгін шукає й не знаходить змісту в житті. Печорин знає, що його немає. Сила й міць його особистості й інтелекту такі, що він може вишиковувати й планувати ситуації, керувати людьми, їхніми почуттями й учинками. Печорин завжди одержує бажане, але, одержавши, байдужіє, розуміючи, що не це йому потрібно.
А що? Печорин не боїться смерті, він не любить життя. Якщо Онєгін, ставши мимовільним убивцею, був вражений, то Печорин — убивця холоднокровний, він спокійно проходить повз людей, які для нього не більш ніж тіні. Можна зачепити його самолюбство, але не серце й душу. Печорин уважає, що душа його мертва, але що ж тоді болить?
Два герої. Два часи. Час надій і розчарувань,. діяльного життя й тліну. Великий пушкініст Юрій Тинянов говорив, що Пушкін — винне шумування літератури, Лермонтов — свідок розкладання