Основна сюжетна лінія роману «Миддлмарч»

Але на сторінках «Миддлмарч» елиот не показує діяльності своїх негативних героїв, а лише описує чисто психологічну боротьбу двох егоїстичних характерів у рамках шлюбу. Це зображення відверненої психологічної колізії, колись невластиве елиот, зближає її тепер з Мередитом і іншими представниками виникаючі в англійській літературі психологічного роману. У реалістичне оповідання уривається символіка. На самому початку роману Гвендолен знаходить у замку, де їй має бути жити, відкидну панель; за панеллю схована картина, що зображує мерця, від якого тікає з розпростертими руками якась темна фігура. Трохи пізніше Гвендолен бере участь у живій картині ита ж панель зненацька розкривається, і знову героїню вражає жахом мертва особа. Все це символ, ознака: Гвендолен призначена, побачити іншу мертву особу — особа утонули по її провині Грандкорта, образ, що буде вічно неї переслідувати.

Цей мотив запозичений з «готичного роману» XVIII століття, але переростає в психологічну символіку, і це вже нагадує Мередита й інших сучасних елиот письменників (порівн., наприклад, образ засохлого дерева в романі Мередита «Трагічні комедіанти»). Основна сюжетна лінія роману, пов’язана з головним героєм Даніелем Дерондой, не належить до числа удач елиот.

Деронда тяготиться дозвільним життям світського джентльмена, мріє про яку-небудь значну суспільну справу, що цілком захопило б його розум і серце. Він звик уважати себе незаконнонародженим і, бачачи в собі жертву соціальної несправедливості, співчуває всім «побиваемим каменями».

Він виступає проти британського шовінізму й расистських забобонів, по й сам не далекий забобонів шовіністичний^-шовіністичних-шовіністичні-буржуазно-шовіністичнихАЕ. Притім елиот тут захоплюється зовнішньою екзотикою, помилковою романтикою, а в зображення долі Даніеля вплітає колись їй далекі містичні й мелодраматичні мотиви (розкриття «таємниці походження» та ін. ). Як ми бачимо, у творчості Джордж елиот цінність і співвідношення критичних і стверджуючих моментів визначаються особливостями її світогляду. Той період у її філософському розвитку (30- 40-е рр.), коли вона захоплювалася справді передовими ідеями свого часу сенсімонізмом, лівим гегельянством, фейербахианством,- не міг не вплинути й на її наступну творчість.

Цим визначаються критичне зображення представників дворянства в «Сценах з життя духівництва», «Адамі Біде», «Сайлесе Марнере» і «Даніелеві Деронде», критика побуту й вдач заможного міщанства в «Млині на Флоссе», критичне відношення й втора до буржуазної законності, політиці, грошовим відносинам в «Ромоле», «Феліксі Холте» і «Миддлмарче». Звідси ж і прагнення елиот шукати позитивні цінності в середовищі селян і ремісників, а також і образах людей, що віддають всі свої сили на те, щоб змінити до кращого суспільні умови існування цих класів (Ромола, Фелікс Холт, Доротея Брук, Даніель Деронда). Однак елиот прийшла до художньої творчості й ту пору свого філософського розвитку, коли вона підпала під сильний вплив Огюста Конта й англійських позитивістів — Джона Стюарта Милля, Герберта Спенсера, Джорджа Генрі Льюиса, — це визначило й багато слабостей її добутків. Вплив позитивістської філософії на елиот було не тільки негативним, воно навіть почасти допомогло письменниці перебороти елементи романтичної умовності в попередній літературі, але в той же час зробило реалізм елиот більше плоским у порівнянні з реалізмом «блискучої школи сучасних англійських романістів». Це вже, що називається, не той рівень: елиот не так глибоко осягає суть явищ, не так повно й різнобічно відбиває правду життя й характерів, як великі реалісти Диккенс і Теккерей, відмовляється від більших узагальнень. Її реалізм наближається до повсякденного, середньостатистичному.

Іншими словами, мистецтво Джордж елиот розвивається убік натуралізму Але разом з тим елиот переборює деякий гиперболизм і умовність, властиві Диккенсу, наближається до зображення життя у формах самого життя, і в цьому змісті її творчість — відомий крок уперед у розвитку літератури