Основні мотиви лірики Н. А. Некрасова
Н. А. Некрасов з’явився «поетичним виразником цілої епохи нашого суспільного розвитку» (Плеханов), откликнувшимся на самі злободенні питання дореформеної й післяреформеної Росії, головним з яких було питання про шляхи звільнення селян від кріпосної залежності. Некрасов з’явився істинно народним поетом, що писав про народ, для народу, від імені народу. Любов’ю до народу пронизано всі його творчість
У поезії Некрасова народ і батьківщина — два нероздільних поняття, два образи, злитих воєдино. Невипадково один з перших його віршів так і називається — «Батьківщина» (1846). У вірші виражена ненависть до дворянського садибного побуту, знайомі місця не викликають у поета припливу ніжних почуттів, його серце не переповняється любов’ю. При спогаді про дні юності його груди стискують «злість і нудьга», тому що в пам’яті виникають картини «марного й порожньої» життя батьків:
Розпусти брудного й дрібного тиранства,
Де рій подавлених і трепетних рабів
Заздрив життю слухняних панських псів
Лише образи нещасної матері, що «жереби свої несла в мовчанні раби», «віддана навіки похмурому невігласові», так сестри, що розділила «і горі, і ганьба долі її жахливої», викликають почуття любові й туги
Як автобіографічне сприймається й інший вірш Некрасова — «На Волзі». Переживання його ліричного героя в значній мірі відбили реальні враження автора. У ньому ще яскравіше пролунали гнівні й захоплені ноти некрасовской поезії
Велична російська ріка асоціюється в поета з батьківщиною, з Руссю. Щораз після розлуки з Волгою (де пройшли дитячі і юнацькі роки поета) його серце переповняється любов’ю, поет не може не висловити своїх трепетних почуттів:
Про Волга!., колиска моя!
Чи любив хто тебе, як я!
В Основні мотивови лірики Н. А. Некрасова входила й велика російська ріка Волга — «благословенна ріка, годувальниця народу». Але ніколи не изгладятся з пам’яті поета картини, побачені в дитинстві: рабська, виснажлива праця бурлак, «лахміття жалюгідної вбогості, изнеможденние риси»:
ПРО, гірко, гірко я ридав, Коли в той ранок я стояв На березі рідної ріки И в перший раз її назвав Рекою рабства й туги!..
Вірш «Міркування в парадного під’їзду» (1858) — це міркування поета про народ і про тих, у чиїх руках перебуває його доля. Зі співчуттям зображується поетом народ: «Де народ, там і стогін…» — і із гнівним збурюванням — повна байдужість вельможі, що не любить «обірваної черні»:
Що тобі ця скорбота волаюча,
Що тобі цей бідний народ?
Вічним святом швидко біжить
Життя опам’ятатися тобі не дає…
Вірою в могутні сили народу перейнятий вірш Некрасова «Залізниця» (1864). Автор зображує непосильну працю робочого люду, зігнаного голодом зі своїх сіл на будівництво залізниці. Сум, обурення й замилування — от основні почуття, втілені в цьому вірші поетом
Сум із приводу тяжкого положення народу, обурення не тільки проти гнобителів, але й проти довготерпіння, покірності народу — от що хвилює автора. І в той же час замилування російським народом, здатним винести будь-які випробування. Поет вірить у майбутнє Росії, але шкодує, що сам уже не побачить цього часу;
…Винесе все — і широку, ясну
Грудьми дорогу прокладе собі.
Жаль тільки — жити в цю пору прекрасну
Уже не прийде ні мені, ні тобі
У вірші «Елегія» (1874) Некрасов також говорить про тяжке становище народу й визначає високе призначення своєї поезії:
Я ліру присвятив народу своєму.
Бути може, я вмру, невідомий йому,
Але я йому служив — і серцем я спокійний
Найбільше повно авторська позиція по питанню про призначення поета й поезії представлена у вірші «Поет і громадянин» (1856), написаному у формі діалогу, але не як зіткнення двох супротивників, а, навпаки, у формі взаємного пошуку щирої відповіді на питання про роль поета й. призначенні поезії в громадському житті
Видимо, тому в суперечці немає переможця, а є загальний, єдино вірний висновок: роль художника в житті суспільства настільки значна, що жадає від його не тільки художнього таланта, але й цивільних переконань, активної боротьби за ці переконання. А головна думка, що затверджується Некрасовим у цьому вірші, звучить як заклик: «Поетом можеш ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний».
Зіставлення це зненацька, але не випадково. Два образи — катованої селянки й музи — зливаються в один, і він стає для Некрасова постійним
Правдиво й глибоко зображує поет долю простій росіянці жінки у вірші «Трійка» (1846), її гірку долю й тяжкі випробування, що випали на її частку:
И схоронять у сиру могилу,
Як пройдеш ти важкий свій шлях,
Даремно згаслу силу
І нічим не зігріті груди
Поезія Некрасова відбила все багатство й кращі якості російського народу: його мудрість, культуру, особливості характеру, моральні сили, духовне багатство, а також глибоке почуття любові до батьківщини, до своєї землі, кприроде.
Яскравість фарб, романтичні Мотиви лірики, зв’язок природи з життям селянина, його працею, надіями, мріями — характерні риси картин російської природи в поезії Некрасова
Поет не перестає захоплюватися простором своєї Батьківщини, багатством її природи:
Ледве не полмира в собі сполучаючи, Русь широко простягнулася, рідна! Багато в нас і лісів, і полів, Багато в батьківщині ріллей, звірів!
У поемі «Кому на Русі жити добре» картини природи підсилюють, підкреслюють щиросердечний стан героїв — тугу або радість, тривогу, щиросердечний підйом і т. д.
Таким чином, більш ніж за тридцять років творчої діяльності Некрасов вніс гідний вклад у розвиток російської поезії. З його ім’ям у розумах багатьох поколінь читачів зв’язується ціла епоха в російській літературі. З його ім’ям увійшло в літературу щось особливе, що не застаріло з роками, а розвивалося й заглиблювалося. Це особливе почуття народностей і гражданственности, нові поетичні відкриття, що знайшли відбиття в поезії Блоку й інших поетів XX століття