Основні теми й проблеми в романі «Майстер і Маргарита» Талант художника був у Булгакова від Бога. І те, яке цей талант одержував вираження, багато в чому визначалося й обставинами життя, і тим, як складалася доля письменника На початку 20-х років XX століття їм був задуманий роман «Інженер з копитом», але в 1937 році він одержує іншу назву — «Майстер і Маргарита». Це добуток — утвір незвичайне, не бачене досі в російській літературі. Це якийсь сплав гоголівської сатири й дантовской поезії, сплав високого й низького, смішного й смутного Булгаков писав «Майстра й Маргариту» як історично й психологічно достовірну книгу про свій час і про людей, і тому роман став унікальним людським документом тої примітної епохи. Але в той же час це повне глибоких думок оповідання звернене в майбутнє, це книга, як говориться, на все часи. Є підстави припускати, що автор мало розраховував на розуміння й визнання його добутку сучасниками У романі «Майстер і Маргарита» панують щаслива воля творчої фантазії й одночасно строгість композиційного задуму. Сатана править великий бал, а натхненний Майстер, сучасник Булгакова, пише свій безсмертний роман. Прокуратор Іудеї відправляє на страту Христа, а поруч, метушачись, падлючать, пристосовуються, предательствуют цілком земні громадяни, що населяють Садові й Бронние вулиці Москви 20- 30-х років минулого століття. Сміх і сум, радість і біль перемішані в романі, як у житті, але в тім високому ступені концентрації, що доступна лише казці, поемі. «Майстер і Маргарита» і є лірико-філософська поема в прозі про любов і моральний борг, про зло, про щиру творчість, що завжди переборює нелюдськість, проривається до світла й добра Події в романі починаються «один раз навесні, у годину небувало жаркого заходу, у Москві, на Патріарших ставках».
У столиці з’являються Сатана і його звита Дьяволиада, один з улюблених авторських мотивів, тут, в «Майстру й Маргариті», відіграє роль цілком реалістичну й може бути блискучим прикладом гротескно-фантастичного, сатиричного оголення протиріч живої дійсності. Воланд грозою проноситься над булгаковською Москвою, караючи всіляку неправду й непорядність Сама ідея помістити в Москву 30-х років князя тьми і його свиту, що персоніфікують собою сили, які не піддаються ніяким законам логіки, була глибоко новаторською. Воланд з’являється в Москві, щоб «випробувати» героїв роману, віддати належне Майстрові й Маргариті, що зберегла вірність один одному й любов, покарати хабарників, лихоимцев, зрадників. Суд над ними вершиться не за законами добра, вони стануть перед особою пекла. По думці Булгакова, у сформованій ситуації боротися зі злом треба силами зла, щоб відновити справедливість. У цьому — трагічний парадокс роману. Воланд повертає Майстрові його роман про Понтія Пілаті, що Майстер спалює в приступі страху й малодушності. Міф про Пілата й Иешуа, відтворений у книзі Майстра, переносить читача в епоху виникнення християнства, до джерел європейської цивілізації, затверджуючи думку про те, що протиборство добра зі злом — вічно, що воно криється в самих обставинах життя, у душі людини, здатної на піднесені пориви й поневоленої помилковими, минущими інтересами сьогоднішнього дня Фантастичний поворот сюжету дозволяє письменникові розгорнути перед нами целую галерею персонажів досить непривабливого виду.
Раптова зустріч із нечистою силою «вивертає навиворіт», оголює сутність всіх цих берлиозов, латунских, майгелей, никаноров ивановичей і решт Однак не диявол страшний авторові і його улюбленим героям. Диявола, мабуть, для Булгакова дійсно не існує, як не існує й богочеловека. У його романі живе інша, глибока віра в історичну людину й у непорушні моральні закони. Для письменника моральний закон укладений усередині людини й не повинен залежати від релігійного страху перед прийдешньою відплатою, прояв якого можна легко доглянути в безславній загибелі начитаного, але безсовісного атеїста, що очолював МАССОЛИТ. І Майстер, що створив роман про Христю й Пілата, теж далекий від релігійності в християнському змісті цього слова. Їм написана на історичному матеріалі книга величезної психологічної виразності. Цей роман про роман як би фокусирует у собі ті протиріччя, які зобов’язані вирішувати своїм життям всі наступні покоління людей, кожна мисляча й страждаюча особистість Майстер не зміг здобути перемогу. Зробивши його переможцем, Булгаков порушив би закони художньої правди, змінив би своєму почуттю реалізму.
Але хіба песимізмом віє від фінальних сторінок книги? Не забудемо: на землі в Майстра залишився учень, що прозрів Іван Понирев, що був поет Іван Бездомний; на землі в Майстра залишився роман, якому призначена довге життя «Майстер і Маргарита» — складний добуток. Існує безліч тлумачень його. ПРО «Майстра й Маргариту», я гадаю, ще довго будуть думати, багато писати, сперечатися.