Особистість і народ у романі «Війна й мир»

Твір по літературі: Особистість і народ у романі «Війна й мир» «Війну й мир» Толстої пише в 60-е роки минулого століття, а остаточну редакцію створює в 70-е, коли в російському суспільстві йшли активні суперечки про подальші шляхи розвитку Росії. Представники різних напрямків по-різному бачили рішення тих проблем, з якими зштовхнулася країна в процесі підготовки й проведення великих реформ 60-х років. Роман-Епопея Товстого не міг не відбити поглядів письменника на корінні особливості сучасної йому російського життя, на хід подальшого розвитку Росії. У суперечках, що кипіли тоді, особлива увага приділялася питанню про народ, вироблялося розуміння цієї категорії, а також розуміння природи й особливостей саме російського народу Велися суперечки й навколо того, чиї ідеї й погляди можуть зробити на народ найбільший вплив. Це був той самий час, коли злиденний студент Розкольників у своїй комірці придумав «наполеонівську» теорію про два розряди людей.

Думки про вплив, що піднімає, сильної особистості на народ носилися тоді в повітрі. Своє розуміння цієї проблеми виразив і Лев Толстої в епопеї «Війна й мир». Наполеонівський початок втілений у романі не тільки в образі його головного носія, Наполеона Бонапарта, але й в образах цілого ряду персонажів, як центральних, так і другорядних. Товстої малює образи імператорів Наполеона й Олександра, московського губернатора графа Растопчина. Між цими дуже різними образами є одне существеннейшее для Толстого подібність: у своєму відношенні до народу ці люди прагнуть піднятися над ним, стати вище, ніж народ, прагнуть керувати народною стихією. Ступінь цієї омани й показує у своєму романі Толстої. Наполеон, що вважає, що він керує величезними масами, керує діями людей, бачиться письменникові маленьким хлопчиком, що смикає за тасьми, прив’язані усередині карети, і що уявляє, що він править екіпажем. Товстої відмовляється визнати волю, бажання так званих «великих людей» причинами подій величезного історичного масштабу.

Всі вони, по Толстому, не більш ніж ярлики, що дають лише найменування подіям. Їхнє відношення до народу виникає з того, що в їхньому поданні — це просто юрба, велике скупчення людей, що беззаперечно коряться володареві, що надходять так чи інакше лише з бажання бути заміченим своїм кумиром, заслужити його схвалення й похвалу. Але так поводиться саме юрба, якою стають польські улани, зображені Толстим у сцені переправи через Німан, — улани безглуздо гинуть під поглядами «великої людини», у той час як він навіть не обертає на них уваги. Із цим епізодом прямо співвідноситься не пов’язана з ним сюжетно, але сцена, що перегукується в значеннєвому відношенні, приїзду в Москву імператора Олександра. Поява пануючи приводить юрбу, що зібралася в Кремлі, у крайнє порушення; Петя Ростов кидається за шматочком бісквіта, які цар кидає в юрбу з балкона. Дуже важливо, що центральною діючою особою в цій сцені виявляється саме один з Ростових, які відрізняються в автора природністю поводження, відразою до фальші й екзальтованих проявів почуттів. Петя ж кидається за цим шматочком бісквіта, по-звірячому викотивши ока й не віддаючи собі звіту в тім, навіщо він це робить. У цей момент він повністю зливається з юрбою, стає частиною її, а юрба, наведена в стан порушення, здатна на будь-яке звірство, її можна нацькувати на безневинну жертву, як це й робить Растопчин, гублячи Верещагіна. Так виникає в романі протипоставлений поняттю «народ» образ юрби Народ для Толстого — занадто складне явище, щоб 230 Було можливо керувати їм у такий спосіб.

Товстої не вважав простий народ легко керованою однорідною масою. Толстовське розуміння народу набагато глибше. У добутку, де «думка народна» стоїть на першому плані, зображені самі різні прояви народного характеру, втілені в таких, наприклад, персонажах, як Тихін Щербатий, безумовно корисний у партизанській війні, жорстокий і безжалісний стосовно ворогів, характер — природний, але Толстому малосимпатичний; і Платою Каратаев, що ставився по-людськи до усім, хто його оточував: до пана Пьеру Безухову, до французького солдатика, до собачки, приставшей до партії полонених. Каратаев персоніфікує для Безухова мир, спокій, затишок. Характери Тихона й Каратаева контрастно протилежні, але, по Толстому, обоє вони — відбиття різних сторін складного й суперечливого народного характеру. Народ для Толстого — це море, у глибинах якого таяться невідомі й не завжди зрозумілі сили. І це море Толстої аж ніяк не схильний був ідеалізувати.

Щодо цього дуже характерна історія бунту богучаровских селян. Згадаємо, що селяни збунтувалися саме в той момент, коли тільки-тільки поховали старого князя, а Андрія не було в маєтку, і князівна Марья виявляється безпомічної й беззахисної перед бунтівниками. Товстої говорить про підводні струмені в цьому морі, які в деякі моменти виходять на поверхню. За допомогою цієї сцени автор і дає зрозуміти всю складність і суперечливість народного життя Так що ж таке народ, по Толстому? Які сили їм керують?

Відповіді на ці питання дає головна подія роману — війна 1812 року. Саме її обрав Толстой, щоб показати міць руху народного. Війна змушує кожного діяти й надходити так, як не надходити не можна, вносить у життя кантовский «категоричний імператив». Люди діють не за наказом, а корячись внутрішньому почуттю, відчуттю значущості моменту. Товстої пише, що вони об’єдналися у своїх прагненнях і діях, коли відчули небезпека, що нависла над всім співтовариством, іменованому народом, над «роєм». У романі показані велич і простота життя «ройовий», коли кожний робить свою частину загальної великої справи, часом не усвідомлюючи свого в ньому участі, і людиною рухає не інстинкт, а саме закони громадського життя, як розумів їхній Толстой. І такий «рій», або мир, складається не зі знеособленої маси, а з окремих особистостей, що не втрачають у злитті з «роєм» своєї індивідуальності. Це й купець Ферапонтов, що спалює свій будинок, щоб він не дістався ворогові, і московські жителі, що залишають столицю просто з міркування, що жити в ній під Бонапартом не можна, навіть якщо тобі безпосередньо не загрожує ніяка небезпека.

Учасниками «ройової» життя стають мужики Карпо й Улас, що не віддають сіно французам, і та московська бариня, що залишала Москву зі своїми арапками й моськами ще в червні з міркування що «вона Бонапартові не слуга». Всі вони діяльні учасники народної, «ройової» життя. На противагу безликій юрбі учасники «ройової» життя — люди одухотворені, кожний з яких відчуває, що від нього залежить результат подій і що причина цих подій — всі вони, а зовсім не Наполеон або Олександр. Дуже сильно відчула це єднання Наташа під час молебню з нагоди війни, коли диякон проголосив слова великої ектеньи «Миром Господу помолимся». І це «миром» Наташа розуміє саме як «всі разом, без розходження станів». Улюблені герої Толстого здатні жити загальною «ройовою» життям, всі разом, миром. Мир — вища спільність людей. Зобразити життя миру — от завдання Толстого, що створює «епопею народного життя».

І в образі Кутузова Толстой втілює свої подання про те, яким повинен бути людина, поставлений Провидінням на чолі мас. Кутузов не прагне стати над народом, а відчуває себе учасником народного життя, він не керує рухом мас, а тільки прагне не заважати здійсненню справді історичної події, він осягає народне життя особливим способом і тільки тому виявляється в стані виразити неї. У цьому, по Толстому, і полягає справжня велич особистості