Твір по літературі: Особистість і суспільство в романі А. С. Пушкіна Євгеній онєгін Роман «Євгеній Онєгін» — центральний добуток А. С. Пушкіна. З ним зв’язаний величезної важливості поворот у творчості письменника й у всій російській літературі — поворот до реалізму. У романі, за словами самого автора, «відбилося століття й сучасна людина зображена досить вірно». Роман Пушкіна поклав початок російському соціальному роману такими художніми узагальненнями, як образи Євгенія Онєгіна, Володимира Ленского, Тетяни Ларіної. Всі вони — типові представники дворянської молоді того часу Так, в образі Онєгіна автор узагальнив всі сильні й слабкі сторони світського дворянства, незадоволеного дійсністю, що нудьгує, але нічого не робить, щоб перебороти цю нудьгу, що веде дозвільне життя Автор знайомить читача з героєм уже на перших сторінках роману. Він докладно розповідає про його виховання, типовому для того часу: Доля Євгенія зберігала: Спершу Madame за ним ходила, Потім Monsieur неї перемінився Дитина була резов, але милий Monsieur l’Abbe, француз убогої, Щоб не змучилося дитя, Учив його всьому жартуючи…
Автор відзначає поверхневе утворення, що одержували світські молоді люди. В Онєгіна, як у багатьох дворян того часу, відсутній «глибина пізнань», із приводу якої іронізує автор: Онєгін був, по мненью багатьох (Суддів рішучих і строгих), Учений малий, але педант: Мав він щасливий талант Без принужденья в розмові Торкнутися до всього злегка, З ученим видом знавця Зберігати молчанье у важливій суперечці И збуджувати посмішку дам Вогнем нежданих епіграм Однак згадування автором «нежданих епіграм» характеризує іронічну, уїдливу спрямованість його розмов. У легкій, жартівливій формі сказано про інші інтереси Онєгіна: Він ритися не мав полювання У хронологічному пилу Побутописання землі; Але днів минулі анекдоти Від Ромула до наших днів Зберігав він у пам’яті своєї Ці рядки говорять про інтерес героя до історії. Онєгін не пише віршів, що було типово для утвореної молоді того часу. Про коло читання героя ми можемо судити по тім переліку, що нам приводить автор: Ювенал, Адам Смит, Овідій, Назон і інші автори. Пушкіна докладно описує времяпрепровождение свого героя: Бувало, він ще в постеле: До нього записочки несуть Що? Приглашенья?
Справді, Три будинки на вечір кличуть… Далі треба опис обіду в ресторані в Та1оп. Там чекає Онєгіна Каверін, гусарський офіцер, що славився в часи Пушкіна участю в гульбах і дружніх пиятиках, член «Сполучника Благоденства». Згадування його в якість приятеля Онєгіна допомагає зрозуміти суперечливість вигляду самого Онєгіна. З одного боку — порожнеча життя світської людини, з іншого боку — серйозне читання й більші запити розуму, широке коло інтересів.
Герой живе зі спустошеною душею, всі пізнавши в житті й устав від її. Ні багатство, ні положення в суспільстві його не цікавлять і не залучають. Він протестує проти навколишньої його дійсності, але нічого не робить, щоб знайти застосування своїм силам. Нехтуючи світло, воно, проте, підкоряється його законам, забобонам навколишнього середовища. Саме середовище сформувало переконання, мораль і інтереси Героя Роль Онєгіна в розвитку соціального конфлікту порівнянна з роллю Тетяни Ларіній. Її характер, так само як і характер Онєгіна, показаний у розвитку. Вона — типова представниця помісного дворянства, виховувалася в маєток батьків, серед російської природи й народного життя. Сім’я Ларіних — патріархальна дворянська сім’я, була вірна «звичкам милої старовини».
Великий вплив на формування внутрішнього миру героїні зробила її нянька, прототипом якої послужила нянька автора Орися Родіонівна Тетяна росла самотньою дівчинкою: «У сім’ї своєї рідної здавалася дівчинкою чужий». Вона не любила грати з перевесницями, була занурена у свої думи й мрії. Намагаючись зрозуміти навколишній її мир, вона зверталася не до дорослих, у яких не знаходила відповіді на свої питання, а до Книгам: Їй рано подобалися романи; Вони їй заміняли все; Вона влюблялася в обмани И Ричардсона, і Руссо Близькість до народу, до природи розвили в її душі такі якості, як щиросердечна простота, щирість, невигадливість. Від природи вона була Обдарована: Уявою заколотним Розумом і волею живий, И норовливою головою, И серцем полум’яним і ніжним…
Цим вона виділяється серед поміщицького середовища й світського суспільства. Вона розуміє порожнечу життя помісного дворянства; ледарство, мишурность, блиск і порожнеча світського суспільства також її не залучають Тетяна мріє про людину, що вніс би в її життя зміст, високий зміст, був би схожий на героїв романтичних романів, якими вона зачитувалася. Таким здався їй Онєгін: «Все полно їм; усе діві милої без угаву чарівною силою повторює про нього». Вона пише Онєгіну любовне визнання, порушуючи тим самим моральні й етичні закони того суспільства й часу, перший зізнається в любові чоловікові, але одержує різку відмову. Любов принесла Тетяні одні страждання. Пізніше, читаючи в кабінеті Онєгіна книги із замітками власника, вона відкриває для себе новий мир, нових героїв, усвідомлює, що помилилася, прийнявши Онєгіна за свого героя, але серцю не накажеш Ми знову зустрічаємося з Тетяною в Петербурзі, коли вона стала «равнодушною княгинею, непреступною богинею розкішної, царственої Неви», перед якою все схиляються.
Але її моральні правила як і раніше тверді й незмінні. У вищому світлі вона як і раніше самотня. Говорячи з Онєгіним, вона висловлює своє відношення до світського життя: Зараз віддати я рада, Все це дрантя маскараду, Весь цей блиск, і шум, і чад За полицю книг, за дикий сад, За наше бідне житло… У сцені останнього побачення Тетяни з Онєгіним ще повніше розкривається глибина характеру героїні. Вона залишається вірна своєму подружньому боргу, незважаючи на те що усе ще продовжує любити Онєгіна. Обоє героя: і Онєгін, і Тетяна — глибоко страждають. Автор у романі підводить читача до думки, що життя героїв виявляється обумовленої законами суспільства, у якому вони живуть, його мораллю.
Всі герої є породженням певної епохи й середовища, типовими їхніми представниками. Заслуга Пушкіна в тім, що він зумів у своєму романі у віршах вивести справжні образи російських людей першої чверті XIX століття «Євгеній Онєгін» — перший реалістичний роман у віршах, у якому А. С. Пушкін створив широку панораму життя російського суспільства першої чверті XIX століття. В. Г. Бєлінський назвав роман «енциклопедією російського життя», тому що в ньому показане життя столичного й помісного дворянства, життя Москви, виведені типові образи російських людей того часу, показана роль суспільства у формуванні особистості У романі велике місце відведене показу життя провінційного дворянства, що становило значний шар російського суспільства пушкінської пори. У добутку особливо гостро ставиться проблема взаємодії двох культур: петербурзької, європеїзованої, блискучої, але бездушної, і патріархальної, що зберігає «звички милої старовини», невигадливої.
Ця проблема проявляється насамперед у взаєминах головних героїв — Євгенія Онєгіна й Тетяни Ларіної Перший розділ роману присвячений докладному оповіданню про життя Онєгіна в Петербурзі, його вихованню, типовому для світських молодих людей того часу, у результаті якого герой не одержав достатньої поживи для розуму («ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь») і серця («сварив Гомера, Феокрита…»), а засвоїв у досконалості лише прийоми світського поводження («як рано міг він лицемірити…»). Пушкіна детально описує времяпрепровождение світського джиґуна, його інтереси, побут. Не дивно, що в результаті всього цього героя охопив «сплін», або «вічна російська нудьга» як природна реакція скільки-небудь мислячої людини на порожнечу життя, що він веде На початку роману Онєгін рисується ще без злої іронії, розчарованість у світлі зближає його з автором («я був озлоблений, він похмурий») і змушує читачів випробовувати до нього симпатію («мені подобалися його риси…»). Пушкіна помічає ті риси, які ріднять його з героєм: увага до своєї зовнішності («бути можна діловою людиною й думати про вроду нігтів») і дамам на балах, але в той же час він завжди «радий помітити різницю» між ними й просить читача не ототожнювати їх. Ні книги, ні перо не змогли надовго привернути увагу Онєгіна, але головне, у чому проявляється їхня різниця, — це відношення до природи. Євгенія в ній, як і у всім, залучала новизна («і дуже радий, що колишній шлях перемінив на що-небудь»), що зникає дуже незабаром: Два дні йому здавалися нові Відокремлені поля…
На третій гай, пагорб і поле Його не займали боле, Потім уже наводили сон… — Поступившись місцем звичної нудьзі Подання про природу як про джерело натхнення й усяких позитивних емоцій у людині збереглося в «простого вихованця природи на все життя»: Я був породжений для життя мирної, Для сільської тиші… Настільки ж трепетне відношення до крас природи ми бачимо й у духовно близької поетові героїні Тетяни Ларіній. Саме в природі вона знаходить щиросердечне заспокоєння. Так, їдучи в Петербург, Вона, як з давніми друзями, Зі своїми гаями, лугами Ще розмовляти поспішає И, потрапивши в «шум блискучих суєт», найбільше тужить про «життя польовий». Все истинно російське, уважає Пушкін, нерозривно пов’язане із природним початком, перебуває в повній з ним гармонії. Так, автор малює свою героїню «русскою душою», незважаючи на те, що та «виражалася із працею мовою своєму рідному». Тетяна «вірила преданьям простонародної старовини, і снам, і картковим гаданьям, і пророкуванням місяця». Героїня була набагато ближче до основ народного життя, чим Онєгін.
Вона спілкувалася із кріпаками, з народом. Її нянька, кріпосна селянка, виявилася їй духовно ближче, чим мати або сестра, саме їй вона довіряє серцеву таємницю. Тетяна ворожить разом із селянськими дівчинами: Служниці із усього двору Про панянок своїх ворожили И їм обіцяли щороку Мужьев військових і похід Однак Пушкін не ідеалізує помісний уклад життя. «Вічна розмова про дощ, про льон, про скотарню» нітрохи не розумніше «нескладної вульгарної дурниці» столичних віталень. Неквапливий сільський уклад дає нітрохи не більше можливостей для вдосконалювання особистості, чим суєта Петербурга Яскравим прикладом неквапливого укладу сільського життя, її звичок може служити Ольга, що зовні персоніфікує красу дівчин того часу: «ока, як небо, блакитні, посмішка, локони лляні», позбавлена глибокого духовного наповнення. Ольга не прагнула щось пізнати, їй досить було із сусідами «потужити, і позлословити, і посміятися який про що». Ольга не довго плакала після загибелі Ленского, швидко утішилася й вийшла заміж за проїзного улана. У майбутньому Ольга повторить долю своєї матюкай Тетяні ж «романи заміняли всі», «вона влюблялася в обмани й Ричардсона, і Руссо». Героїня далека навколишнім її людям: «Вона в сім’ї своєї рідної здавалася дівчинкою чужої…
дитя сама, у юрбі дітей грати й стрибати не хотіла». Замисленість, її подруга Від самих колискових днів, Теченье сільського дозвілля Мріями прикрашала їй Вона самотня у своєму суспільстві так само, як самотній Онєгін у світлі. З образом Тетяни Ларіній зв’язана безліч фольклорних елементів. Її сон за формою представляє типову казку із традиційними персонажами: кошлатим ведмедем, збіговиськом нечистої сили (напівжуравель і напівкіт, карла із хвостиком, живаючи млин).
Сон зближає героїню з російським народним епосом, з «російським духом». Заслуга Пушкіна була в тім, що в образі Тетяни Ларіній він створив перший зразок істинно росіянці героїні Пушкін, поступово затверджуючи у своїй творчості принципи реалізму, чимало уваги приділяв середовищу, у якій формувалися характери героїв. Так, у романі «Євгеній Онєгін» відтворена життя села, помісних дворян, життя світла Петербурга й Москви. Головні герої є породженням свого середовища, що зробила їх такими, визначивши їхні життєві позиції й долі